Блог

КОП З КВАЗАРОМ АРМ

Перед початком відкриття сезону полювання я мав змогу ще два рази спробувати віднайти скарби, займаючись аматорською археологією, якою я заразився цього року. Мене дуже непокоїло одне поле, яке до цього часу було засіяним ріпаком, проте щойно його зібрали і я з першою можливістю вирушив туди.

Прийшовши на поле, я розчарувався – ріпак скосили, залишивши бадилля висотою до 30 см. Щоб не повертатися назад, вирішив пройтися дорогами, якими їздить техніка для скроплювання полів – ними просічене усе поле. Часто попадався шмурдяк у вигляді алюмінієвих кришок від горілки, фольга від сигарет тощо. Ближче до середини поля почали попадатися гільзи, проте в такому стані, що навіть брати не хотілося – хімікати мідь повністю знищили, гільзи просто розсипалися в руках. Знайшов декілька «совєтів» і ґудзиків. Зупинився і вирішив пройтися дорогою через це ж поле, яка з’єднувала село і ліс, на старій австрійській карті вона також була. Знайшов мідного лева і також декілька вбитих хімією монет і щось, схоже на монети: восьмигранник і шайбу з квадратним отвором, жодного сліду якогось зображення чи рельєфу.

Наскільки дозволяло пройтися полосами між рядами скошеного ріпака, пройшовся місцями, де на старих картах були якісь будівлі. Люди казали, що це була цегельня. Сигналів було мало, з тих, що було, також гільзи і чорний метал, якого я ігнорив. Ближче до річки вдалося знайти польський грошик і все.

Повертаючись назад, пройшовся також лісом, поблизу каплички з джерелом, що принесло чудовий мідний хрестик, мабуть, від хоругв (має отвір з різьбою в основі). Метрів за 30 від дому, на стежці викопав якусь бронзову ручку, мабуть, від старих дверей і декілька українських копійок. Попереду в планах перерити свій город після картоплі.

ПОХІД ВИХІДНОГО ДНЯ

В один чудовий вихідний день вирішив піти до лісу, пройтися по грибних місцях і запалити вогник.

Місце для вогню вибрав ще давніше – його випадково знайшов, коли ходив по лісі з металошукачем. Це була красива галявина серед лісу, посеред густих зарослів дерев і кущів. Чесно кажучи, в цих непрохідних хащах серед білого дня настільки темно, що можна включати ліхтарик. І тут, коли виходиш з цих хащів, з’являється ніби оазис: чиста галявина з декількома великими буками та вся поросла зеленим мохом, де видніються сліди старих зарослих лісових доріг. Тут я і вирішив зупинитися.

Ще по дорозі до лісу погода раптово почала мінятися: з’явився сильний вітер, сонце сховалося за чорними дощовими хмарами і почало накрапати легеньким дощиком. Щоб не змокнути, я вирішив нашвидкоруч спорудити навіс типу триноги з використанням сухих гілок для каркасу і зелених гілок кущів та папороті. Від дощу він міг захистити, від вітру ні, але ж на дворі літо і вітер не був проблемою. Як тільки закінчив споруджувати укриття, дощ припинився, з’явилося сонце. Ось так. Зате матиму мисливську хижину для маскування в сезон.

У землі вирив прямокутну ямку, береги якої покрив тією ж землею. Тепловідбиваючу стіну гілок зробив на випадок дощу, якщо промокну під час спорудження укриття, щоб підсушитися, але вона мені так і не пригодилася. Розпалив вогонь за допомогою огнива і смужки сухої кори, яку зняв з старої берези. Хворост сухої ялини моментально підхопив язичок вогню і багаття розпалилося. Приготував каву і суп швидкого приготування, нанизав шматочки бекончику за гілку і поставив на жар смажитися. Заодно зробив грінку, яка завжди дуже смачнезна, коли готується на дров"яному вогні. Сів на розкладне кріселко, застелив папороттю землю, розклав свій обід і вже приготувався смакувати в лоні чарівної природи, як раптом почув шурхіт поблизу, який доносився з темних густих хащів. Прислухався, щось ходить, обережно мотає круги туди-сюди, думаю, капець, дичина є в цьому місці і вирішив завмерти, очікуючи, що ж вийде з тих зарослів. В думках фантазії типу козуль чи кабанчика, а може заєць, але ж шурхіт не одиночний… І через 5 хвилин з’являється «дичина» - великий дикий собака без нашийника, світлого кольору, проте породи, якби вівчарка у 2-3 поколінні схрещення з бродягою. Був би п’яним, подумав б – вовк. Так як задня частина укриття була закритою листям і папороттю проти чагарників, собака мене не бачив, але запах бекончика не давав йому спокою і змушував зигзагами наближатися до мого укриття. Згодом у хащах з’явився світлий силует ще одного собаки, на цей раз виключно бродяги. Чути було ще декілька шурхотів листям в далині хащ, проте у темноті нічого не розгледів. Так як я не мав наміру ділитися, вирішив прогнати небажаних гостей, хоча не знав, якої реакції від них сподіватися, на всяк випадок озброївся довгою палицею і топірцем. Вийшовши з укриття, я їх прогнав, хоча не дуже охоче вони й відступали, слово «пішов» не розуміли, але і "в позу не ставали". Короче, заховавшись у хащах, вони продовжувати крутитися, а я за той час пообідав. Зібравшись, я спокійно вирушив додому, хоча палицю з рук до кінця лісу не викидав. В думках одразу ж вимальовувалися наполеонівські плани якнайшвидшої змоги повернутися в цей мисливський курінь і влаштувати собі майже справжнє полювання на «вовків», яких у нас нема, але вовчуки уже з’явилися. Рак – не риба, але на безриб’ї… До тепер бродяг зустрічав виключно на полях, поблизу ріки, де вони роздирали зайців і жерли куропаток, в лісі – ніколи, хіба що блукаючих мисливських собак. А тут раптом на ліс перейшли. Будемо «санітарити» ліс.

п.с. До речі, фото з пікніка виклав на своїй сторінці ФБ ну і згадав про собак, яких бачив. Через три тижні в селі поширилася чутка, що на мене в лісі напали дикі пси і чуть не зжерли… Капець, а я і не знав ;)