Блог

У наступну вихідну суботу я вирушив до свого укриття з новими ідеями щодо його удосконалення. Прихопив із собою лопату так, як вважав, потрібно провести імпровізовану меліорацію даної ділянки, щоб під ногами було менше болота. Справа в тому, що укриття знаходиться на рівні 2 метрів нижче за рівень великого поля, тому вся площина яру являє собою меліоративний канал, борти якого просочені водними джерелами, які до літа не висихатимуть, тим більше взимку, коли ледь не щодня випадає достатня кількість снігу, а денна температура із частою появою сонця постійно топить сніг, як результат земля перенасичена вологою і являється суцільним болотом, тим більше яри, через які ця польова підземна вода виходить.

Погода була похмурою, небо було затягнутим темними хмарами, температура трималася нижче нуля, до -3. Благо, вітру не було, що дозволяло легко працювати. Снігу було відносно не багато, вже з наступного тижня почалися лютневі хуртовини, заметілі, щодня випадало до 5 см снігу, однієї ночі випав дощ, але одразу ж привалилося до 5 см снігу, таким чином сильної ожеледиці не було.

Прийшовши на місце, в першу чергу взявся за лопату. Так як місцевість похила, вирішив її трохи підрівняти, розділивши на 2 яруси: верхній – «побутовий» і нижній – меліоративний. Між ярусами викопав яму для вогнища по моделі «дакота» - вогонь у землі поки що єдиний варіант отримати багаття, яке б виконувало свої прямі функції: обігрів і приготування їжі. Минулого разу, коли я розводив вогонь, стикнувся з проблемою вітру: у ярі серед поля вітер в цю пору завжди міняє напрям, таким чином і зігріваюча енергія розсіюється в різні сторони і їжа чи напій готується в рази довше. Ямковий вогонь має чітко вертикальне положення, одностороннє полум’я вогню спрямовує і акумулює всю теплову енергію в отворі ями, завдяки чому вода швидко закипає, вогонь отримує додатковий піддув, збільшуючи інтенсивність згорання дров і сидячи над отвором вогню досить легко зігрітися.

Щоб не перетворити свіжо викопані земляні яруси у болото, виклав дерев’яну «бруківку» з гілок сухих дерев і кущів переважно в тих місцях, де ступатиму ногами. Борт між ярусами також обклав дерев’яними кілками, щоб земля трохи стримувалася і не завалювалася під масою тіла, топчучись ногами. В нижньому ярусі викопав ямку близько півметра глибиною для того, щоб туди стікала вся вода і, накопичившись, виходила через водовідвід – заглиблення у протилежній від робочої ділянки стороні. Додатково укріпив борти «стічної ями» сухими гілками, також щоб борти не завалювалися. Для утримання натиску гілкових стінок на земляні борти ями сплів з лози обруч, який зафіксував у середині ями, забезпечивши рівномірність гілкових стінок. Можливо, якщо вода очиститься, ця стічна яма слугуватиме колодязем для миття посуду, а можливо і як джерело води, вода фактично підземна. Уже через дві години стічна яма наповнилася водою більш, як на половину.

Планував зробити додаткову стіну із старих гілок і дерев навпроти укриття для додаткового стримування вітру з північної сторони, але уже вечоріло і видимість знижувалась, та й сил уже не було після викопування болотяних, глиняних масивів землі.

Перш, ніж присісти на імпровізоване крісло на старому стовбурі дуба із шкуркою кролика, розвів вогонь і поставив на багаття готуватися кружку-казанок з чагою і сардельки, щоб підкріпитись.

Уже зовсім звечоріло, коли я взявся за «вечерю». Відчутно підступав сильніший морозець, вся місцевість покрилася темрявою і тишиною. В лісі, який знаходиться за 50 м, чулися гули сови і потворні крики лисиць, які покидали нори, вирушаючи на нічне полювання.

Зібравшись, я почав пробиратися густими заростями яру, несучи в руках керосинову лампу, яка по дорозі погасла, але я встиг вийти до лісу, де у темноті можна було вгледіти обриси лісової стежки і свої сліди.