Блог

Друга половина лютого запям’ятається на довго специфічною класичною зимою, яку довгі роки не було. Рекордний рівень снігового покрову, який у деяких закурених місцях достигав 1 метра, а то і більше, низькі температури, щоденні заметілі з різким морозяним вітром і снігом, які різали обличчя льодяними кришталиками і продували всі закутки одягу, гул із свистом заметілі на горищі хати, який не почуєш у квартирі, візерунки на склі вікон старих будинків, яких уже ніколи не побачиш на метало пластикових вікнах. Все це ностальгічно нагадує дитячі зими у покійних бабці і дідуся. Справжня зима, така, як колись, адже минулого року у лютому я гуляв з дитиною в одній футболці, позаминулого року я у лютому дарував дружині букети зрілих підсніжників, а тут зима повернулася у свої законні права сурового лютого. На жаль, цей лютий я не зміг пережити, і це вже закономірна циклічність, що я знову захворів.

Вкінці лютого – на початку березня погода кардинально змінилася: пригріло сонце, подули теплі вітри і весь масив снігу за три дні майже повністю розтанув – ріка ледь не вийшла з берегів. Проте на суботу 6 березня зима повернулася: випав солідний сніг, який зумів вкрити абсолютно все – зима знову відновилася. Температура була -3, час-від-часу відбувалися сильні пориви вітру, який піднімав сніг на висоту дерев, як влітку куряву пилу, і в лісі це явище виглядало дуже красиво.  Сам по собі ліс виглядав дуже красивим – свіжий сніг покрив не тільки землю, але й кожну гілку дерев – вся північна сторона дерев була обліпленою снігом, а яскраве сонце заставляло всю цю снігову картину сяяти як діаманти. Я навіть пожалів, що не взяв із собою сонцезахисних окуляр – вже через 15-20 хв очі і, відповідно, голова дуже боліли від блиску і яскравості.

Виявляється, до снігового замету уже частково почали вилізати із землі перші білоцвіти, ледь встигши зацвісти, - їх одразу ж засипало 5-7 сантиметровим шаром снігу. В цей день тільки декілька кущиків вдалося побачити – всі інші можна було відкопувати з-під снігу: достатньо ногою розгорнути сніг і вони видніються - невисокі, їх ще неможливо зривати, висотою до 7-8 см від цибулі.

На свіжому снігу видніється значна кількість слідів лисів і зайців. Якщо сліди зайця стандартні (прямий маршрут з місця сплячки до місця відгодівлі), то в лиса вони дещо закручені, часто можна спостерігати, як сліди лиса переслідують сліди зайця на недовгі дистанції, лиси неохоче троплять зайця, хіба що тропіння дозволяє лису побачити зайця, і в грудні-січні лиси переважно аналогічно зайцям рухаються з нори до місця полювання прямолінійно. А от зараз у березні, бачу, лиси уже більш серйозно підходять до полювання: вже з виходу з нори вони вночі забігають під кожен кущ чи дерево, роблять кола, риють листя під снігом у пошуках мишиних нір, заглядають по воєнних окопах, короче кажучи, уже не такі прямолінійні, як взимку. Можливо після зими у них почався жор або ж готуються до потомства.  

Прийшовши до місця мого тимчасового укриття, зразу помітив нічний слід здорового зайця за три метри від моєї стоянки.

На жаль, моє укриття постраждало від надмірної вологості ґрунтового борту яру: імпровізована піч Дакота перетворилася на зсув – ґрунт просто суцільно сповз донизу і на місці печі утворилась ямка. Вся інша архітектура залишалася більш-менш стабільною завдяки тому, що грунт стримувався дерев’яними коликами, якими я минулого разу оббив борти ґрунтових площадок. Моя дренажна система працювала слабо, адже не було конкретного місця витоку джерела, на око прикинув близько 2-х десятків міні-джерел на квадратному метрі, звідки струмували тонкі струйки підземних вод. Короче, весь масив земляної товщини борта яру – суцільне багно, як губка, де не станеш – слід заповнюється водою. Але завдяки дерев’яним гілкам в якості покриття – там можна спокійно ходити не по болоті.

Мій колодязь повністю наповнений водою і з нього витікає струйка води, вода у ньому зовсім не чиста, каламутна, адже наповнюється не знизу, а стічними поверхневими водами. А я надіявся, що це буде джерело води. Але весною і влітку поверхневих вод майже не буде і вода тут таки буде чистою, хоча і рівень мабуть впаде. Для миття посуду непоганий варіант, хоча поблизу протікає яровий потік.

Вирішив приготуватися до вечірнього розведення вогню на місці зсунутої печі – виямку виклав каменями, щоб ізолювати вогонь від води, приготував дрова. Дрова у мене майже завжди завжди складаються з 3-х складових: сухі трутні дрова (тонкі гілки, які підхоплюють вогонь розпалки, згорають моментально), сухі більш товстіші дрова (повинні забезпечити максимальний вогонь, утворення жару, згорають швидко) і товсті дрова, вони можуть бути частково вологими, але вогонь попередніх дров їх підсушує і вони горять довго, утворюючи справжній жар для приготування їжі чи обігріву.

Цього разу вирішив завершити свою кухонну дошку, чи підставку, чи міні-столик. Клюкарзою вирізав заглиблення для казанка, кукси і для імпровізованих шашличних перекусів чи для ягід, зелені в майбутньому. Дуже практична річ для мене, раніше я все тримав на землі, тепер буду мати столик. Завдяки деревині (липа) виріб являється дуже легким, тому можна носити його із собою в рюкзаку без надмірного завантаження масою. Сам процес – суцільне задоволення, ритуал, завдяки якому можна відпочити, зосередитись на корисній справі, зробити так, як хочеш саме ти і тішитися результатом: красивим і корисним власноруч створеним чим-небудь. Це те, що потрібно після робочих буднів, після суєти і соціального напруження і суспільних взаємодій. Тишина, спів весняних птахів, дзвінкий звук струмка, шепіт вітру у кронах дерев, зарослих омелою. Доречі, станом на 6 березня у моїй місцевості з’явилися масово шпаки і припутні – дикі голуби, прилетіли з теплих країв зимівлі.

Коли дошка була готовою, уже вечоріло. Розпалив вогонь і приготував перекус: чагу і сардельки. Перекусивши, вирушив додому, по дорозі задля інтересу троплячи сліди лиса, цікаво було, чи він щось уполював. Але жодних слідів крові не виявив – раніше часто зустрічав місця поїдання зайців лисом, але тепер і зайця дуже мало – пару слідів проти суцільних трас десятків зайців ще років 5 тому.