Блог

У нашій місцевості немає зими, літа, осені чи весни. Останніми роками так склалося, що календар уже не визначає пори року, все вирішує клімат. Саме клімат останніми роками поділив рік лише на дві пори року: теплу і холодну. Критерієм диференціації пір року являється банальний опалювальний сезон – фактичне використання дров для обігріву житлового приміщення. Так склалося останніми роками, що уже у вересні, з початком перших приморозків, закінчується тепла пора року, - починається холодна пора року, яка триває до початку-середини травня. Як і на півночі, де-факто, теплу пору року можна назвати літом і триває воно три – три з половиною місяці. Якщо назвати холодну пору року зимою, то маємо 3 місяці літа і дев’ять місяців зими.

Отже, після травневих приморозків вся природа почала дуже швидко і буйно зеленіти, каталізатором чого ставали теплі дощові грози. На 9 травня я мав змогу вибратися у ліс, поля оминав десятими дорогами – кліщі тільки й чекають на свіжу кров. У першу чергу я мав за мету назбирати трохи квітів барвінку – це був щорічний, уже традиційний, похід по блудному лісі, який щороку закінчується легким блудом і дезорієнтацією. Ліс ніби знайомий, ніби й зимою його без проблем обходжу в період полювання, але та ділянка лісу, де росте барвінок, якась магічна. Якщо в минулому році я запам’ятовував минулорічний шлях і рельєфні об’єкти, то цього року їх неможливо знайти, тому приходиться щоразу блукати і по-новому здійснювати пошуки барвінку – і так щороку. Місцевість там дуже дика і нетронута – тому мені там особливо подобається: спокійна, тиха, заворожуюча атмосфера із чистішим повітрям. Правда, в цьому році романтика походу була перекрита необхідною настороженістю і обережністю: багато місцевих людей ще взимку розповідали про появу залітних вовків в даній місцевості і тепер невідомо, чи мандрівні вовки мігрували дальше у пошуках кращих угідь чи осіли у нашій, бідній на дичину, місцевості.

Цього разу я не знайшов традиційне місце збору барвінку, але під час пошуку натрапив на невеликий і новий ареал барвінку, на ньому я і зупинився.

Зібравши необхідну кількість, я вертався уже іншою дорогою, намагаючись знайти зручну ділянку лісу, де б можна було завершити день, розпаливши вогонь і продовжуючи займатися дерев’яним блюдцем.

Впершу чергу розпалив огнивом вогонь, не так по суті, як для утворення диму, щоб відлякати надокучливих комарів. Поки горів вогонь і кип’ятилася вода для чаю і супу, я продовжував поглиблювати дерев’яне блюдце.   Вирізати контури чи форму дерев’яного виробу значно легше і швидше, ніж робити заглиблення – це рутинна і дуже повільна робота, яка потребує багато терпіння, часу і зусиль. Знімати шар за шаром по пів-міліметра сотнями монотонними рухами клюкарзою.

Залишалося ще на годину роботи, але сонце уже сідало за обрій, а надокучливих комарів ставало щораз більше. Зібравшись, я повернувся додому.

Наступного разу, 15.05.2021 року я вирушив в іншу ділянку лісу, на цей раз у пошуках молодих зелених пагонів хвойних дерев для сиропу, за одно прозондувати ознаки появи грибів. На жаль, ліс повністю чистий, жодних ознак будь-яких грибів: ні мухоморів, ні всякого роду гнойовиків, тим більше їстівних грибів.

Із хвойних дерев єдиним доступним для збору молодих пагонів була ялина – вона єдина поки що відпустила достатньої для заготівлі довжини пагони – смерекові пагони на даний час мають розмір до 5 мм, а соснові бруньки ще не розпустилися. Про зелені соснові шишки вже мовчу – їх очікувати слід мінімум у червні.

Після 1.5 год. збору близько кілограма молодих пагонів було зібрано. Для ялини цієї норми для мене  достатньо. Під час збору пагонів знайшов повалену зрубаною сосною молоду березу, що дозволило мені поповнити запас березової кори для розпалу. Дослідив також зрубану сосну – її рубали десь взимку, її хвоя ще частково зеленувата, про осмол говорити ще рано – гілки ще сируваті, але містила ще вцілілі старі гілки – зрубавши ножем одну гілку, виявив концентрацію осмолу в місці відділення від стовбура, але вміст осмолу просочений не більше 5 см від місця зрубу.

Повернувшись на дорогу, я перейшов поле і заглибився у молодий березово-сосновий ліс, де я щороку відпочиваю на початку лісу – зовсім скоро тут появляться перші підберезники і червоняки, а також лісова суниця і зелені соснові шишки. Розбивши табір, знову ж таки в першу чергу розпалив вогонь із сухих соснових та березових гілок, щоб димом відігнати хмари надокучливих комарів. Комарі були ну дуже наглі, в перші часи навіть дим їх не відлякував, але згодом вони пропали на деякий час.

Зайнявся поглибленням попереднього блюдця і вже годину опісля мисочка була готовою – максимально глибокою, якраз для прийдешнього збору лісової суниці. Вдома я покрив блюдце  лляною олією: зовнішню сторону покрив розчиненим в олії йодом, внутрішню – розчином «зеленки» з олією, згодом, коли олія просочилася і підсохла, наніс на внутрішню сторону розчин олії з йодом. В результаті я отримав красивий темний відтінок змішаного зеленого і коричневого кольору. Такий експеримент мені дуже сподобався і мабуть я буду дальше використовувати цю формулу. Адже чиста лляна олія не дає насиченого кольору, тільки блідий жовтуватий відтінок, хімічні барвники я не використовую, а ось «зеленка» чи йод, думаю, не шкідливий, а навіть і корисний з точки зору антисептичних властивостей. Минулого року я пробував експериментувати із кавою, але мені не вдалося отримати ту концентрацію кольору, щоб отримати чистий темний колір чи кольорову гаму.

Як тільки блюдце було готовим, зняв з вогню зварену каву і дочекавшись вигорання дров, помістив на трісочницю «похідний шашлик» із сердельок і хліба, - це моя улюблена форма шашлика: м'ясо припікається, виділяючи жир, який проникає і просочує піджарені скоринки хліба-тости, які перетворюються в прожарені сухарики із смаком сердельок.

В цей день передавали дощі і грози, але, незважаючи на густі темні хмари, які чергувалися із тимчасовою появою теплого сонця, дощу так і не було. Зібравшись, я почав обережно покидати цей молодий лісок, поле довкола якого славиться значною кількістю отруйних і безпечних змій. На щастя, мені зустрілися тільки дві веретільниці, на які я ледь не наступив, прийнявши їх за темну гілку берези, якими тут вистелена вся земля. Прийшовши додому, засипав молоді хвойні пагони цукром у тій же банці, де сформувався аналогічним способом весняний збір квітів первоцвіту і медуниці.

п.с. І, доречі, я спробував змонтувати фото цих двох походів в одну презентацію так, як кількість фото значна, а часу додавати окремі фото на жаль немає, та й значне навантаження на розмір завантаження сторінки, в якості експерименту пропоную ось такий формат фото-звіту: