Блог

Травень – місяць заготівлі більшості квітів лікарських трав. Це місяць, коли все цвіте і переважно цвіте перший і останній раз, тому для окремих рослин доводиться просто встигати чи форсувати можливості збору ресурсу. Якщо цвіт медуниці, кульбаби чи яснотки можна збирати довший період часу, то  цвіт кущових квітів слід добре тримати під контролем. Терен, глід, каштан, бузок, вишня і т.д. Великою проблемою в процесі заготівлі являється сезон дощів. Травень – місяць заготівлі більшості квітів лікарських трав. Це місяць, коли все цвіте і переважно цвіте перший і останній раз, тому для окремих рослин доводиться просто встигати чи форсувати можливості збору ресурсу. Якщо цвіт медуниці, кульбаби чи яснотки можна збирати довший період часу, то  цвіт кущових квітів слід добре тримати під контролем. Терен, глід, каштан, бузок, вишня і т.д. Великою проблемою в процесі заготівлі являється сезон дощів.

Травень – це ще не гриби і ще не рибалка, і зовсім не полювання, тому можна повністю зосередитися на зборі складових лісового чаю чи заготівлі лікарських рослин.

В травні я продовжую заготовляти цвіт медуниці для лісового чаю, вона продовжує цвісти до кінця місяця, хоча вже з середини травня її цвіт стає не таким інтенсивним і вона уже губиться серед буйного трав’яного покрову.

Паралельно з медуницею починається період збору цвіту яснотки – її білі квіти є особливо цінними та корисними, а її широка популяція не складає труднощів у заготівлі як квітів, так і трави у достатніх кількостях.

З кульбабою також проблем нема, цвіте вона довго. Для лісового чаю я використовую не квіти кульбаби, а її цвіт, тому маю рецепт відокремлення цвіту кульбаби від квіткових волокон, які формують насіння одуванчика. Якщо не відділяти ці два складові, цвіт, а отже, чай, забрудниться одуванчиками (насінням з зонтиками).

Для формування квіткового лісового чаю я також грішу, використовуючи пелюстки фруктових дерев, але ніякої шкоди це плодотворенню не приносить, - слід збирати пелюстки тоді, коли квіти уже запилені і починається опадання пелюсток – тоді вони легко відриваються і немає шкоди формуванню плоду.

Квіти слід дуже ретельно сушити, кожні 2-3 години перекладати чи пересувати, щоб нижні шари квітів не запарювалися і не чорніли. Для квітів і трав я використовую природній спосіб сушіння на даху будинку: квіти у напіввідкритих картонних коробках, трави – зв’язую у «віник» і кріплю до дахових брусів – таким чином вони висять, сушаться і провітрюються (не запарюються).

Ближче до середини травня починається сезон збору лісових ресурсів: листя лісової суниці та свіжих пагонів хвойних дерев – ялини і смереки. Правда, першою пускає пагони ялина, згодом уже смерека, тому це дозволяє по черзі збирати і не кидатися в різні частини лісу у пошуках дерев. Пагони хвойних дерев  я просто сушу, листя суниці я ферментую.

4 травня пішов у ліс з наміром набрати трохи тонких гілок дикої черешні – це останній компонент в цьому році у заготівлі спеціального гілкового чаю – дрібно-порізані гілки вишні, смородини, модрини, сливи, малини і дикої черешні. Що головне, гілки слід заготовляти в період  весняного прибуття соку і на початку розкриття бруньок – в цей час гілки наповнюються концентрованою кількістю поживних речовин, які в подальшому перемістяться у листя та плоди, тому тільки в цей період гілки є корисними.

Погода була похмурою, але на дощ не виглядало. Прийшов до лісу, одразу ж отаборився на роздолі між лісосмугою та полем. Дрова дуже вологі, просякнуті майже до середини вологою. Нічого дивного, цілий тиждень безперервних дощів. Щоб сконцентрувати полум’я вогню і захистити від польового вітру, сформував з гілок с-подібну стінку. Розпалити вогонь вдалося тільки за допомогою сухого смерекового хворосту – поки він горів, вологі двора підсихали. Заварив традиційний супчик швидкого приготування, пожарив сардельки з грінками хліба, сів, перекусив, нарізав гілок черешні, - і почалося. Бах і бах, десь за лісом почалася гроза, яка швидко рухалася на мене. Тенту я не мав, тому вирішив збиратися і повертатися додому. Тільки вийшов на стежку – почався інтенсивний дощ. В ліс заходити чи ховатися під деревами не мав бажання – інтервал між блискавкою і звуком грому складав 1-2 секунди, отже блискало наді мною. Щоб не бути громовідводом, йшов паралельно до лісополоси на відстані 5-6 метрів від крайніх лісових дерев. Ліс закінчився, блискавки мене переслідували. Щоб наблизитися до села, слід було перейти чисте поле. Постояв під дощем, порахував інтервали між блискавками – вони були більш-менш стабільними, це було близько хвилини. Одразу ж як вдарила блискавка, я побіг по полю, рахуючи секунди. На 50-тих секундах зупинився і присів. Десь через 10 секунд знову вдарила блискавка, я підвівся і знову побіг. Так з інтервалами добіг до села і там уже спокійніше спускався дорогою. Як це буває зазвичай, прийшовши додому, - дощ і грім припинилися.

Наступного вихідного дня я вибрався в ліс за пагонами ялини і листям суниць. Культурна програма аналогічна, правда, уже на цей раз із апгрейдом – придбав собі похідну піч-щепотницю і хотів її протестувати. Заліз у дебрі молодого лісу на місці зрубу, - там більша кількість ялин і смерек. На старому гнилому пеньку розпалив щепотницю за допомогою труту з березової кори, якого там же в лісі назбирав з молодих беріз. Щепотниця мені дуже сподобалася, вона має багато переваг – це та ж концентрація жару і полум’я вогню, якого я раніше добивався с-подібними стінками гілок, це і надзвичайно мала потреба в кількості дров, дуже швидке регулювання «режимів» вогню і жару (товщиною гілок можна регулювати час горіння, тому можна швидко переходити з режиму вогню для кип’ятіння води в режим жару для припікання сердельок і готування грінок), на моїй щепотниці 180х120х120 см одночасно вільно поміщаються мій армійських казанок для приготування супу і малий казанок від алюмінієвої фляги австрійської армії для приготування кави. Щепотниця компактна, складається в чохол, охолоджується через 10 хвилин у спекотний день і легко чиститься від сажі звичайними гілками з листям.  

Так ось, поки готувалися мої скромні перекуси, я відійшов дальше і зривав трохи свіжі пагони ялини. Я вже раніше не раз звертав увагу, що кожен «збиральник» дарів природи повинен дотримуватися золотого правила: все, що збираєш, рвеш, викопуєш, - бери тільки одну частину, а лишай дві (друга для тварин, третя для розвитку чи посіву самої ж рослини). Нарвавши, повернувся до вогню, сів собі, розлив супчик і каву по посудинах, їм і п’ю собі спокійно у гармонії з природою та самим собою, насолоджуюся співом пташок, розглядаю молоду зелень лісу… чую, щось шипить ритмічно з інтервалом, ну, думаю, якась комаха типу цвіркуна чи щось інше, не звертаю уваги, але воно знову і знову, я прислухаюся – а то шипить десь поряд і позаду мене, я встаю, обертаюся, а то гадина – чорна гадюка скрутилася і на мене втикає. От хто шипів. У мене з гадюками свої відносини, тому я їх однаковою мірою як ненавиджу, так і боюся. Без зайвих рухів відійшов і почав в неї кидати дрібними гілками, щоб вступилася. А вона сидить собі не реагує. Я кидаю більші гілки – не вступається. Я взяв топорик, почав рубати товсту гілку, щоб її прибити, вирубав, підходжу, а вона уже тікає, певно, зачула неладне. Я бігом в шоці збираю все і дуже обережно прямую з лісу. Колись ми малими з гадюк шкуру здирали, черепи висушували чи навпаки заспиртовували, амулети робили, як індіанці, але після декількох окремих зустрічей з ними, я почав їх боятися і після побачення з гадиною ще кілька днів мене переслідує параноїдальний страх чи фобія, яка заставляє мене навіть у взуття дивитися, перед  тим, як взуватися, щоб «заспокоїтися».

Незважаючи на спробу гадини зіпсувати мені настрій, в загальному я залишився задоволеним прогулянкою і дорогою додому роздумував, що та гадина могла робити у лісі. Тут у селі я живу п’ять років, за цей час я зробив висновки, що по лісі можна спокійно ходити босоніж із закритими очима – окрім веретільниці жодної гадини ніколи не зустрічав. Ніколи за 5 років. Звісно ж вони були і є, і в будь-який момент можна прийти і побачити гадюку – на полі, на полях їх повно, все кишить, коли йдеш у поле по суницю чи ожину – вдягаєш гумаки і знаєш, що побачиш, і не одну, у суху погоду. Я називаю це мінним полем. А от в лісі гадюк ніколи не було. Тепер поле перерили, зорали на посів, і, можливо, це стало причиною втечі гадюк до лісу. На жаль, тепер і до лісу треба буде ціле літо ходити у гумових чоботях…