Блог

Весна цього року, відносно попередніх років, розпочалася вчасно по календарю. Ще вкінці лютого тепло пробивалося через холодні ночі, супроводжуючись цілодобовими невеликими дощами. У березні весна перемогла і зима відступила. Чи буде реванш – побачимо, але спостереження за природою показало, що весна вступила у свої права і природа проснулася із зимового сну.

 

У неділю вирішив зібратися та зробити розвідку стану пробудження природи, а тому був готовий до всього, тобто нічого не виявити, проте на носі 8 березня, тож вирішив пройтися і привітатися з лісом, назбирати підсніжників. Заодно прихопив із собою бутель на 5 літрів, щоб набрати лісової джерельної води додому з «Кринички», про яку я писав у попередньому записі.

 

Ліс був сонний, він ще досипав, адже ще не було чути весняного співу птахів, хоча парування у багатьох інших тварин уже відбулося. Вразило, хоча не здивувало, коли чув постріли за селом – місцеві браконьєри і зараз продовжують стріляти по вагітних тваринах. Ну що ж, українці, вони такі.

 

Проте на землі уже вирувало життя, сонячне тепло і проміння пробудило перші квіти підсніжників, уся земля у лісі була ними встелена, ніби нещодавній сніг на фоні яскраво зелених листків квітів.

 

Свій маршрут я запланував наступним чином. Спершу пішов до «Криниці», щоб набрати у флягу джерельної води. Після цього моїм наступним завданням було понасаджувати в землю каштани, яких я приготовив ще в кінці літа-на початку осені, яких назбирав біля своєї роботи у місті. Каштан – це стратегічне дерево. Попри основну мету посадки – приманити кабанів у місця висадки в майбутньому, фактично забезпечивши їх підгодівлю «екзотичними» плодами (у нашому лісі каштанів нема і ніколи не було), вторинним завданням було посіяти їх з метою створення ресурсу на випадок «чорних днів». Ми, українці, знаємо, що таке голодомор, тому у нас генетично закладено завдання думати до завтрашній день, про аварійні запаси та стратегічні резерви. Жолуді є в лісі, проте дубів дуже мало і їх останнім часом з фінансовою метою суцільно вирубують. Каштани – їхні плоди великі, їх можна молоти на муку і випікати імпровізовані хлібці тощо. Я навмисне не садив їх у лісі, знаючи, що їх можуть зрубати. Садив в основному у ярах та в чагарниках, на полі. Земля волога і каштан з легкістю проникав у глиб землі.

 

 

По дорозі я зустрічав концентрацію заячого посліду на горбах на виході з лісу – тут, на горбках, зайці зупиняються, коли виходять з лісу і деякий час оглядають поля, спостерігаючи за виявленням небезпеки, як от людей, собак чи лиса. Минулої весни, у квітні, проходячи повз ці горбки у сильний вітер я міг удень наблизитися до зайця на відстань 5-10 метрів і спостерігати, як він видивляється на поля, піднявши вуха до верху.

 

На полі викопав корінь хреню, дуже корисний ресурс, і придає смаку стравам. Дикого квасу (щавелю), на жаль, я ще не виявив, не пора.

 

Також зустрів повалені дерева, в основному в ярах, але було одне і серед лісу. Вітер тут, на висоті, буває дуже сильним, тому у сильний вітер я стараюся оминати перебування у лісі.

 

 

Набрав також з поваленої берези кору, для розтопки.

 

Коли завершував садити каштани, знайшов кремень у глині, мабуть кріт його із глиною вирив на поверхню, взяв із собою, збережу його у своєму наборі для розпалювання вогню.

 

Насадивши їх, я попрямував в кінець нашого лісу, тобто в кінець своїх мисливських угідь. Так ліс спускається в долину, у великий яр, тому поверхня лісу у цьому місці є підстилаючою до променів сонця, тому у цьому місці усе набагато швидше проростає і цвіте. Моїм завданням було пошук черемші, розвідка току березового соку та пошук і збирання весняного гриба – саркосцифи (бабусиного вуха) – красивого ранньо-весняного яскраво-червоного гриба.

 

 

 

Отже, прибувши на місце, я як і завжди у цей час виявив повний настил підсніжників, ними уже тут вся земля встелена, хоча на початку, ближче до села, їх зустрічав у невеликій кількості, невеликого розміру – ледь виходили із землі. Пройшовши з два десятки метрів я вже розумів, що черемші сьогодні я не куштуватиму – не було навіть пуп’янків, виходячих із землі. Не час, значить, треба ще чекати тиждень-два.

 

Цікавим є те, що на тому ж місці, де росте черемша і підсніжники, - там завжди росте саркосцифа, ну, думаю, може ще й для неї не час. Почав шукати старі, лежачі на землі дерева та гілки – типові місця, де ростуть ці гриби, переважно вони проростають із землі поблизу гнилих гілок, а деколи і на самих гілках. Проходивши туди-сюди, натрапив на перше місце, де виднілися ці червоні «вуха», їх не замітити неможливо, проте зараз, коли вони тільки пробираються крізь шар опалого листя, їх важко помітити. Деколи треба навіть прогортати листя. Я знайшов три такі грибниці, з кожної взяв по одному грибу – хай ще ростуть. Для проби вистачить, щоб на зуб попало.

 

 

Взагалі-то я планував легко підрізати кору берези, щоб прослідкувати за інтенсивністю руху соку, проте по дорозі зустрів уже чиюсь повністю наповнену бутилку соку, під березою. Значить сік уже пішов повним ходом і можна вже йти з бутилками і бляшанками серйозно у березину. Запланував піти у середу, на 8 березня – як я люблю державні вихідні!

 

Отже, сонце почало наближатися до обрію, заходити вони повинно було за дві години, тож я вирішив спуститися у яр, і там розпалити вогонь. По дорозі прихопив із березини дві березові гілки.

 

 

Знайшовши відповідне місце, я розклався і виставив гілки у формі «колодязя», получилася імпровізована «щепочниця» - у ярі переважно ростуть кущі ліщини і молодого граба, тому на землі валяються невеликі і тонкі сухі гілки, для щепочниці самий раз. На березу надії великої не мав – коли пробував вирізати з неї сухі смужки на розтопку, виявилося, що вона у середині волога – за зиму набрала води снігом і дощами. Але в якості каркасу для вогню – самий раз – довго не загорялася. Розпалив вогонь за допомогою кори берези, яку набрав по дорозі. Кора дуже легко розшарувалася під дією ножа на тонкі мікро-шари, тому для отримання вогню достатньо одного-двох висікань огнива.

 

 

Поки вогонь розгорався, я почистив гриба, і поставив їх кип’ятитися. За той час вистругав імпровізовану вилку з гілки. Злив воду, гриби відклав, поставив кип’ятитися воді на вермішель, коли вона заварилася, зняв з вогню, поставив на бік настоюватися, насипав у підстаканник зварених грибів і натер зверху хреню. Все, вечеря туриста получилася на славу, смачна і корисна. Смакуючи, спостерігав завершення дня і приходу вечора. Крутячись на місці, виявив у землі металеву ржаву штуку, так і не зрозумів її призначення. Подумав, що мабуть класно мати металошукач і ходити шукати в землі всякі такі історичні сліди, проте думка швидко розвіялась сумною реалією – у нашому лісі до цього часу часто знаходять неспрацьовані снаряди часів війн минулого століття.

 

 

А судячи по кількості сміття, яке щороку, постійно, місцеві мешканці вивозять чи виносять довкола села, у прилеглі ліси та яри – наші нащадки будуть також виявляти всякі штуковини і фіговини, які виглядатимуть із землі. Сумно.

 

 

Отже, хоч і не у повній мірі, проте результативно сезон збиральництва я відкрив, зокрема і грибний сезон. Тепер слід шукати можливість і вільний час, щоб мати змогу скористатися усіма ресурсами, які пропонує нам природа.