Блог

Полювання

Початок сезону полювання видався цього року зовсім не вдалим. Саме відкриття чи, я б сказав, соло-відкриття, я провів безрезультатно, зате красиво, традиційно…

Був спекотний, сонячний день, який за годину до відкриття, перетворився у громову грозу з блискавками, що змусило мене перечекати похід удома. Дощу як такого майже не було, поморосіло, проте на всяк випадок взяв свої чоботи-заброди, так як всюди трава була мокра і грозові хмари не відступали, намікаючи на другу серію дощу, якої так і не було… Прийшовши на своє вибране місце, помітив, що комбайни, які цілий день до дощу косили пшеницю, - по-трохи роз’їжджаються. На випадок дощу розправив і натягнув свій плащ-палатку, зробивши невеликий тент, розклав речі, вирізав дві рогачки: одну для рушниці, другу для спінінга. Покрутившись вздовж ріки з рушницею на випадок присутності качки, змушений був повернутися до табору – вирішив, поки нема льоту, половити рибу.

В цей час погода почала змінюватися: грозові хмари відступали, гуркіт грому віддалявся, замість цього виглянуло сонце, яке одразу перетворило все навколо у задушливу сауну з активацією армії дурних комарів і оводів. Через півгодини до роботи повернулися комбайни, що спричинило надмірний гуркіт навколо. Риба не клювала, за весь день вдалося зловити тільки одного невеликого головеня. Спершу думав його з’їсти, але так як я набрав забагато сердельок і провізії взагалі, - відмовився від цієї ідеї, як і від приготування супу – через пекельну спеку, при якій я був змушений варитися у жарких різинових чоботах. Спрага сильно мучила. Щоб не випивати воду, вирішив заварити собі багато чаги – на дві кукси. Дим від вогню привертав увагу комбайнерів ( і можливо відлякував дичину), тому я швиденько приготував напій, на вуглях насмажив сосиски і швидко потушив вогонь. Спершу випив пивко з сердельками, закурив, замилувався образами прирічкової природи – півгодини зміг просто перекусити, будучи босим, щоб ноги не запарити. За цей час далеко пролітали поодинокі голуби, а за весь день вдалося побачити лише одну качку і то метрів за 100, летіла над протилежним лісом. Це місце не буває багатим на дичину і не являється маршрутом перельоту припутнів від полів до лісів, зате я часто тут проводжу відкриття тому, що це місце – майже єдине, де не буває мисливців, а тому, коли всюди розміщені групи мисливців, які прибувають на відкриття, які в різних місцях полюють на дичину, сюди часто злітаються качки чи голуби, щоб втекти подалі від гуркоту пострілів. Проте цього разу це місце було навпаки більш шумним через роботу комбайнів, адже пшеничні поля простягаються вздовж всієї ріки. Єдиними, кого не відлякував шум комбайнів, були лелеки, які ходили за комбайнами і збирали всяких гадів.

Щоб не нудьгувати, до заходу сонця я чергував риболовлю з полюванням. Трохи закидував блешню, що дозволяло охолоджувати ноги, стоячи по коліна у воді, трохи брав до рук рушницю і ходив туди-сюди, вдивляючись в обрії у пошуках пернатої дичини.

Ближче до заходу сонця я уже склав спінінг, зібрав речі в рюкзак і просто очікував настання сутінків і «вечірньої зорьки». Але і вечірнього льоту не було. Зрозумівши, що нічого не буде, я ще пройшов метрів 300 високим берегом ріки, а тоді вирушив додому.

Риболовля

Мав змогу ще порибалити декілька разів, коли їздили сім’єю на річку. Вдалося впіймати найбільшу за сезон щуку на 850г. Обловлював я широкі і глибокі плеса біля вихідного перекату, проте все, що зумів зловити – одного пристойного головеня. Ділянка річки до впадання у це плесо, була звуженою (до 5-6 м), глибокою, але вся заросла старими вербами, які наполовину занурилися у ріку. Місця виглядали перспективними, але кидати блешню у там було дуже складно: слід було обережно закидати приманку на ті 6 метрів, дивлячись, щоб не зачепити гілки верб у повітрі і під водою. Так зумів здійснити декілька закидів, коли раптом у мене клюнула щука. Сильний спротив, підводна боротьба у глибині  ріки – не міг зрозуміти, що це могло клюнути. Та і фантазувати не було коли, адже після декількох ривків риба почала намагатися залізти під вербу у підводні гілки дерева. Вдалося мені таки її туди не впустити і вже через кілька хвилин риба здалася, підвівши до берега побачив, що це була щука. Трохи ризикував, витягуючи її з води, адже я ловив на колінах з високого берега. Опускаючи спінінг ближче до води, мені вдавалося нормально і глибоко проводити приманку, а тут зі щукою варіантів уже не було ніяких – прийшлося тупо з волосінню в руках тягнути її вертикально два метри. Благо, схопила вона блешню жадно, тож трійник глибоко засів у нижній, міцнішій, щелепі щуки.

Наступного разу знову повернувся на те місце і знову клюнула схожа щука, правда, тільки вдарила і втекла – не попалася на гачок. Подальші спроби зловити її були безуспішні – ні воблери, ні силікон, ні інші блешні на неї не впливали.

Грибництво

В цей час я ще два рази сходив до лісу у пошуках грибів. Сказати чесно – був приємно вражений, адже за весь сезон за день мені вдавалося знайти не більше трьох білих грибів, а тут два дні підряд по десятку штук. Це дійсно мав бути початок грибного сезону цього року, хай буде осінніх грибів, але надія на поповнення грибних запасів на зиму загорілася. Не дуже червиві, а деякі зовсім чистенькі і великі гриби попадалися навіть посеред лісової стежки – всі люди просто уже давно розчарувалися у грибному врожаю і давно перестали ходити до лісу. Та на жаль, вогонь надії погас, адже уже більше трьох тижнів як триває посуха, і навіть той незначний дощик перед відкриттям полювання, не зміг «пробити» густу перину лісового листя, щоб скропити землю з грибницею. Таким чином вподальшому вдавалося знаходити знову типову «норму» грибів – по 2-3 шт.

Короп

Також у цей період у селі почався справжній ажіотаж, коли мій товариш зумів впіймати декілька пристойних коропів на місцевому невеликому ставку. Місцеві хлопці ще декілька років тому запустили мальок коропа в ставок, проте він декілька разів сильно пересихав, тому ніхто не сподівався зловити у ньому щось типу карасика, не те, що коропа. Я і сам сильно запалився, адже цей ставок – всього 10 хв ходу від дому, а тим більше завжди мріяв зловити коропа – за все життя жодного разу цю рибу не ловив. Не тому, що я заїдливий спінінгіст, а просто навіть ловлячи вудкою, мені короп ніколи не попадався на гачок. Так я просидів 3 чи 4 дні, по 4-5 годин, спалюючи дні відпустки і тіло під обіднім сонцем, намагаючись таки викреслити цю рибу зі свого рибальського списку невпійманих риб. Я міг і вже наступного дня здатися і забити на цю ідею, якби таки у мене не клюнув омріяний короп. Це був хороший кабанчик, на свій вік (три роки тому запускали малька на лодоню) він виглядав достойно! Хоч я його бачив секунду-дві, але цей красунчик мені ще довго не давав вночі спати, все більше помножуючи бажання його впіймати. Клюнув він на хробака, під очеретом протилежного берега. Клював хвилин 5, тривожачи мої нерви і випробовуючи відсутність вагомого поплавчаного досвіду, хоча внутрішній голос казав: дочекайся, поки поведе. І ось поплавок пішов у сторону, поступово занурюючись. Я підсікати, - а тут блін це порося якби ошпарене, вилітає з води на півметра веселкою і під водою ще кілька секунд здіймає високі хвилі і сплески води. Ці маневри мене зачарували і збили зосередженість, тож короп стрімко вринув у комиші і хоч фрикціон дозволяв йому не обірвати волосінь від надмірного тиску, все таки він якось обірав повідок у комишах (рогозі) – так з гачком і попрощався зі мною. Це тривало декілька секунд, але я ще півгодини не міг відійти від побаченого і пережитого. Протилежні емоції і захвату і розчарування сіяли хаос у моїй голові. Зрозумівши, що після такого шоу риба уже позабивалася у рогозі, я повернувся додому. Та короп і далі вистрибував у моїй голові, тож ввечері я знову продовжив штурмувати ставок. Перед цим поставив міцніший повідок 0,3мм (порвався 0,2мм), більший гачок. Але і ввечері і наступного дня і ще через день мені вдавалося впіймати лише декілька кишенькових карасиків. А плюс до всього банди місцевих дітлахів, які також захопилися короповим ажіотажем, також штурмували ставок, створюючи шум і галас і навіть змайстрували пліт із пластикових пляшок, щоб дістатися ближче до «коропів».

І ось в неділю ввечері наша зустріч таки відбулася, фактично, останній вихідний день відпустки. Не було жодного рибака, тож я спокійно розклався на місці, тихо закинув вудку і почав чекати кльову карасиків, сподіваючись, що короп активізується пізніше (чути було смачне чавкання коропів у комишах на відгодівлі). Це був «канал» чистої води шириною до 1.5 м, з усіх сторін зарослий рогозом. Місце вузьке і обмежене, але тут ближче до рогозу, аніж з протилежного берега, де я ловив раніше. Та й на випадок прибуття рибаків я був би ізольований від шуму і галасу.

Уже через 10 хвилин поплавок почав знайомо рухатись, знову 5 хвилин кльову і нарешті бокове занурення… Я підсік і почувся приємний спротив та некарасева вага. Цього разу, будучи впевненим у міцності снасті, я не давав коропу шансу на маневри, проте закон підлості спрацював і цього разу – підтягуючи коропа він таки обвів один «пучок» рогозу, зафіксувавши волосінь майже намертво – тягнути більше я не осмілився, щоб не пірвати повідок. Знявши штани, хотів діставати коропа вбрід, але за цей час він якось сам випутався і я його таки витягнув на берег. Мій перший короп у житті! Це далеко не той, який у мене раніше обірвався, але ж короп і не малий! Радості не було меж, я навіть штани вже не вдягав, щоб «лізти» по наступні коропи… Ага, вже таки. Після цього коропчука ще півгодини нічого не клювало. Аж пізніше активізувався спершу дрібний, а вже перед сутінками, більший карасик. Чулося гучне наближення рою комарів (гул), тож я таки вдягнув штани і, ще трохи безрезультатно половивши, повернувся додому з думкою про те, що треба буде при першій можливості на базарі купити декілька десятків мальків коропа і запустити у цей ставок. Короп – це круто, це сила і швидкоросле рибне «м'ясо», два-три роки – і ти маєш достойного суперника на другому кінці снасті, це не карась, який 10 років може бути розміром на лодоню.