Блог

На минулому тижні забрав з пошти довгоочікувану посилку, а саме: буравчики (діаметром 3 і 6 мм, полотно пили (32 см), топорик жахливого українського виробництва, зате легкий, компактний, з серйозною на свою ціну закалкою сталі, чим був дуже приємно вражений. Отже, хотів усе за раз випробувати на практиці, тому у суботу під вечір вирушив на своє весняне місце привалу, де й зупинився для розведення вогню. За одно прихопив із собою останнього замороженого припутня, впольованого у вересні, перед цим добре його вимочив, замаринував у приправі і лимонному соку протягом доби, тепер уже зовсім залишився без дичини…

Впершу чергу віднайшов місце, де я полюбляв проводити час весною біля вогню, заодно збираючи цілющі квіти первоцвіту і медуниці, якими встилаються береги ярів для виготовлення сиропу. Воронка невеликого потічка за рік дуже сильно збільшилася в розмірі, фактично утворився водний басейн, в якому можна води набрати чи помити посуд. Хтось зруйнував викладені мною камені довкола вогнища і повикидав їх геть, прийшлося шукати і носити нові камені для відновлення вогнища.

З вогнем не церемонився, розпалив знайдену по дорозі стрічку кори берези за допомогою огнива і ножа, розкочегарив вогнище так, щоб було багато жару для приготування припутня. Поки вогонь розгорався, випробував свій придбаний буравчик (6 мм). Для цього вирізав товстішу свіжу гілку, вистругав її від кори, загострив і перпендикулярно просвердлив отвір для входження тоншої гілки для фіксації нанизаного припутня, щоб легше було його обертати на вогні і щоб він не сповзав по імпровізованому шампуру. Вийшло дуже надійно і класно, щоб переконатися, нанизав тушку, збоку вставив виструганий фіксатор, покрутив, тушка міцно трималася на шампурі, занурив у воду, щоб змити залишки приправи і забив у землю над жаром вогню, щоб запікався.

Поки припутень жарився, вирішив зробити лад із полотном лучкової пили. Її купував спеціально тому, що її розмір, а, отже, розмір майбутньої лучкової пили дозволяв компактно розміщуватися у моєму рюкзаку, для чого протягом тижня вирізав і зшив із старої шкіряної куртки чохол для готової пили. Вирубав два не товсті поліна з граба (довкола росли липи, граб і вільха, тож вибір був не великим), штопориком довів їх більш-менш до однакового розміру, ножем зняв кору і трохи підрізав, зменшуючи товщину і роблячи плоскішими, ділянки для отворів. Готові заготовки помістив на деякий час біля вогню, щоб підсихала сира деревина. За цей час обертав тушку голуба на вогнем, яка все більше набирала апетитного запеченого відтінку.

Після підсихання заготовок взявся за свердління отворів буравчиком. Справа проста, але вимагає обережності, свердлити слід з «чуйкою», повільно і затримуючись на одному місці, щоб лезо повністю вирізало необхідні краї отвору, інакше є ймовірність утворення тріщини повздовж заготовки з двох боків отвору, я не помітив раніше, коли отримав буравчики і взявся просто їх випробовувати на всякій деревині. Отвори вийшли чудовими, рівними, краї легко підрізав ножем.

Щоб зробити щілини для проходження і фіксації полотна пили, їх я вирізав тим же полотном, не хотів брати з дому садову ножівку. Полотно, яке я придбав, було упаковане у міцний картонний чохол, тому висунувши до половини полотно, я утримував її в рукавиці за картонний чохол. Перед цим ножем зробив виїмки (2-3 мм) у місцях, де повинен був проходити отвір, у почав випилювати щілину. Також кінчиком ножа вирізав не глибокі (до 5 мм) воронки для входження повздовжньої палиці між боковими рукоятками пили.

Сонце уже зайшло, як я закінчив усі маніпуляції із заготовками. Потемніло. Тушку голуба відклав на сторону, підкинув більше дров, щоб освітити місце і почав збирати свою лучкову пилу у робочий стан. Спершу вирізав дерев’яні фіксатори для проходження в отвори кріплення полотна, зафіксував полотно з двох боків, встромив паракордовий шнур у верхні отвори рукояток, відміряв необхідну довжину, відрізав і зав’язав у вузол шнур. Вставив по середині роздільник-палицю, помістив плоску дощечку між шнурами і почав закручувати до утворення натягу і приведення пили в фіксоване, безлюфтове, положення. Пила вийшла чудовою, міцною, випробував її на сухій гілці товщиною 5 см – пилить супер, гостре полотно.

Доречі, топор я навіть не гострив, прийшов достатньо гострим, але я хотів перевірити, на скільки його стане. Ним я рубав сирі дерева-заготовки для пили і сухостій для дров, при рубці дров «на землі» мій попередній китайський топорик швидко «тупився» об землю і каміння (особливо коли в саді вирізав зайві зарості «під корінь»), у теперішньому топорику заточка трималася без змін, цікаво, на скільки його стане, але у порівнянні із китайськими дешевими топориками, відчувається зовсім інша сталь, що дає надію на подальшу співпрацю. Рукоятку покрив пропиткою для дерева коричневого кольору, щоб надати топорику красивий вигляд, замотав смужкою шкіри, яка залишилась після пошиття чохла для пили, зверху для більш красивого вигляду намотав лляний шнурок, виглядає непогано, зараз головне, як в подальшому себе покаже топорик, буду юзати.

Так як настала ніч і зовсім потемніло, розібрав пилу, склав її у саморобний чохол, зібрав інструменти, упакував все в рюкзак, підкинув у вогонь ще дров і умиротворено приступив до вечірньої лісової трапези. Це була смачна кава, смачнезний припутень (попри те, що в кулінарії я нуль) ну і класична канапка, ножем перетворена в шашличок. Запах смачних смажених страв дуже непокоїв лисів, які з настанням сутінків почали вилізати з нір (дві «живі» нори якраз знаходяться метрів тридцять вище по яру, в якому я отаборився) і ще деякий час крутилися кругом мене, нявкаючи чи гавкаючи один до одного.  На цьому мій суботній похід завершився і я вирушив додому.