Блог

Друга половина травня майже повністю продублювала погоду минулого року: щодня дощі, часті грози, буревії та гради. Не у такій інтенсивності, як минулого року, коли весь врожай був знищений, проте відсутність тепла призупинило розвиток і ріст городини та садового рослинництва. ФБ показує фото-спогади, де я вкінці травня 2018 року уже збирав стиглий врожай черешень. А минулого року черешень не було зовсім, тому що бджоли не літали через місячний щоденний і цілодобовий потоп, а ще нищівний град... Цього року дощі почалися лише з середини травня, тому більшість садових дерев встигли запилитися, проте всі зелені плоди ніяк не можуть дозріти через відсутність сонця та тепла. В ці дні найвищою температурою повітря було +15 і це тільки вдень. Наш клімат залежить від погоди у горах, адже моя місцевість знаходиться в якихось 30-40 км від карпатських гір. А, зважаючи на те, що в горах досі випадає солідний об’єм снігу, погода в нас ніяк не може перейти у літню. Власне, у лютому і березні було набагато тепліше і сонячно, а в ці останні роки, як я кажу, клімат змінився на два сезони: сезон дощів і сезон посухи. Незважаючи на щоденні дощі впродовж двох тижнів, вода у криницях незначно прибула, десь на півметра, залишаючись останніми роками на мінімальному рівні. Минулого року криниці були переповнені, цього року води обмаль і з такою тенденцією вступати у сезон посухи влітку є катастрофою, але може щось і зміниться. Ну хоча б городина за цей час набере води для збору основного врожаю.

Несприятлива погода також призупинила розвиток екосистеми лісу. Ті соснові шишки, які ще мали вирости до середини травня, по які я ходив минулого разу, досі навіть не зав’язалися і я вже сумніваюся, що зав’яжуться. Справа в тому, що шишки утворюються аналогічно до квітів, тільки шишки запилюються спорами, а квіти – пилком. На гілках сосни щовесни розцвітають два види «квітів» - чоловіча шишка (наповнена спорами, нагадує ананас, має жовте забарвлення і після «цвітіння» видозмінюється в бруньку, з якої виростає гілка); - жіноча шишка, - це маленька червона чи бордова брунька, вона з’являється аналогічно чоловічій на кінцівці соснових гілок. Коли спори з чоловічої шишки потрапляють на жіночу, вона стає запиленою і починає видозмінюватися з червоної бруньки в зелену шишку. Тож, цього року через несприятливу погоду чоловічих шишок вдосталь, а жіночих дуже мало, тому можливо цього року буде без шишок, на жаль. Чоловічі "шишки" уже відцвітають, перетворюючись у молоді пагони сосни, відповідно, джерело пилка втрачається.

Ще одним цікавим спостереженням хочу поділитися стосовно сухих, старих соснових шишок. Вони масово валяються на землі під соснами, а багато з яких залишаються на деревах, поки птахи чи вітри їх не поскидають. Так от, будучи відмерлими і сухими,  вони зберігають «живі» властивості, а саме: реагують на тепло та вологість. Коли температура низька, вони перебувають у складеному вигляді, коли температура починає підніматися від +20 і більше, вони розкриваються. І таким чином вони можуть складатися-розкладатися безліч разів, поки зберігають структуру. Ця властивість притаманна також шишкам інших хвойних дерев. Знаю з досвіду, поки шишки не порозкриваються, очікувати грибів нема сенсу, відповідно, холодно. Такий природній термометр можна використовувати, щоб орієнтуватися по температурі навколишнього середовища.

Так як більшість вільного часу припадало на дощову погоду, я не мав змоги робити вилазки на природу – при сильному вітрі ризиковано перебувати у лісі через ймовірний лісоповал, на річці взагалі нема що робити найближчим часом – повінь підняла рівень води на ~1 метр, риболовля неможлива. Нудьгуючи, пробував сплітати мотузки із кропиви задля практики. Зараз кропива виросла уже на достатню висоту (до півметра), що дає змогу використовувати її для плетіння. Очистив стебла від листя, дерев’яним бруском не сильно пооббивав стебла для того, щоб вони могли легко розщеплятися в руках, зняв верхній тонкий шар «кори», викинувши серцевину. Отримав смужку міцного матеріалу, який руками розділяв на тонкі смужки: ширші та вужчі. Плетіння проводив двома способами: тришаровим плетінням «косичкою» і двошаровим крученим способом. В результаті отримав досить міцні мотузки, першим способом у мене получалися плоскі плетенки, другим способом - круглі. Звісно ж, міцнішими являлися тришарові плетенки – більше «кори» кропиви і менша деформація смужок. Для крученого способу слід максимально сильно скручувати дві смужки, щоб при їх з’єднанні половинки максимально сильно прилягали одна до одної, а це має наслідком часткове руйнування структури і розшарування смужок. Ще одним плюсом для мотузки косичкою являється легкий спосіб додавання нових смужок для продовження плетіння незадовго до закінчення попередніх, таким чином можна сплітати суцільно досить довгу мотузку.  Чим тонша у діаметрі смужка кропиви, тим еластичнішою та міцнішою виходить мотузка, адже смужки максимально  прилягають одна до одної і їхнє сплетіння виходить більш щільнішим.

В останні дні травня погода ставала спокійнішою, дощі хоч і продовжували падати, проте вже не було граду чи блискавок, тому вирішив провести закінчення весни у лісі зі спробою таки добути трохи соснових шишок для сиропу. На жаль з того, що я зрозумів, прийдеться купувати шишки на базарі – у моєму лісі сосен не так багато, тому обійшовши їх всіх, знайшов тільки одну невелику зелену шишку, "неврожай".

Окрім того, назбирав ще трохи ялинових та смерекових молодих пагонів. Також обійшов всі знайомі мені грибні місця – окрім старого недоїденого маслюка жодного натяку на «традиційні» їстівні гриби – холодно.

Там же у сосновому молодому ліску вирішив зробити привал і розпалити вогонь. Для захисту від дощу натягнув свій плащ-палатку в якості тенту. Для сидіння використав гілки дерев, які залишилися після заготівельників дров – все було мокрим і навіть слизьким від вологи. Для сидіння використав шкурку кролика – вона уже підсохла і вирішив почати носити її з собою – таким чином у мене буде сидіння, яке захищатиме від холоду ґрунту чи каменів. Зважаючи на двотижневі безперервні дощі, єдиним доступним джерелом горіння в лісі завжди є і залишається сухі гілки хвойних дерев – хворост. Під сухими я маю на увазі ті, що вже відмерли, адже у таку погоду всі доступні дрова і навіть хвойні пропитуються вологістю, проте містячи певну кількість хвойних смол, ними можна розпалювати вогонь , незважаючи на те, що вони мокрі. Головне вибирати відносно молоді гілки – старі трухляки бувають настільки вологими і м’якими, що, стискаючи в руці як губку, можна витискати струмінь води. В дощ слід в першу чергу роз кочегарити вогнище, в моєму випадку – трісочницю. Для цього слід не спішити і деякий час «підгодовувати» вогонь тонкими гілками, поступово збільшуючи гілки в діаметрі. Коли трісочниця вже розкочегарена, а шар жару сягає 2-3 см, можна уже засипати її трісками до верху, знову ж таки на низ складаючи тонші гілки, а зверху товстіші. Так як всі вони мокрі, пропорція повинна бути приблизно 3-4 до 4-5, тобто, більшу частину повинні займати тонші гілки, вони швидше горять і швидше висихають (позбавляючись вологості), таким чином товстіші гілки мають і потребують довше часу для того, щоб підсохнути аж до середини. Згодом тонші гілки вигорають, товстіші, підсохліші, займають їхнє місце на грані, підхоплюють вогонь і тоді собою збільшують розмір грані (жару), що дозволяє вже обходитися без тонких дров і поступово заміщувати соснові (хвойні) дрова листяними. У моєму випадку це вже березові дрова – вони потребують більше часу для висихання, проте містячи свої легкозаймисті смоли (дьоготь), береза також добре підтримує вогнище у дощову погоду.

Таким чином я зміг насолодитися перебуванням в красивому молодому лісі із вогнем та чашкою гарячого лісового чаю – це та психологічна реабілітація, яку душа потребує вкінці кожного робочого тижня. Складовими сьогоденного лісового чаю були: свіжа гілка сосни, свіжі бруньки сосни, єдина знайдена мною зелена соснова шишка, молоді листки лісової суниці, малини та ожини. Я вже ділився рецептом заварювання лісового чаю, проте хочу нагадати: не слід кип’ятити складові лісового чаю на вогні – втрачаються корисні властивості, аромат і смак інгредієнтів. Особисто я ставлю на вогонь кружку-казанок з водою і з суцільною гілкою сосни. Доводжу до кипіння і одразу ж виймаю кружку з вогню, гілку сосни відкидаю. Залежно від температури навколишнього середовища, дозволяю воді дещо остинути до 80-90 градусів, тоді вже поміщаю всі зібрані мною інгредієнти у воду для запарювання, накриваючи казанок для утримування високої температури. Тому саме запарювання, а не варіння, дозволяє отримати більш поживний, ароматніший і смачніший чай.