Блог

Цього дня мав за мету згадати спосіб розпалювання вогню за допомогою давнього інструменту добування вогню - кресала.
Історично так сталося, що в українському перекладі те саме кресало отримало дві назви: власне "кресало" і "огниво". В наш час, коли особливої популярності набули фероцерієві стержні, вони ж присвоїли собі поняття "огнива", тому зараз "огнивом" прийнято називати фероцерій у будь-яких формах, переважно у формі стержня (округленого чи квадратного). Кресалу ж справедливо повернуто історичну назву.

Кресало - це шматок загартованої сталі (залізо) правильної форми. Основна вимога форми - зручність утримування в руці та гладка ударна частина, з якої вилітатимуть іскри при ударі об кремінь. Кресало - це засіб добування вогню наших предків. Колись люди завжди носили з собою у торбині коване кресало, кремінь і трут. В якості труту для кресала використовується паленка (випалена без доступу кисню натуральна тканина), трутовик (внутрішня частина гриба, який росте на деревах), інший трут, який містить легкозаймисті матеріали, як от пух тополі, рогозу, сухої трави тощо.

Минулого року я був присвятив один день для випалювання паленки. На мою думку, це найбільш ефективний спосіб добування вогню при взаємодії з кресалом. Хоча трутовик не дуже поступається в якості труту, проте паленка набагато легше "ловить" іскру кресала, але це моя думка.
Я не шанувальник кресала, проте тільки тому, що воно потребує спеціального труту, а я люблю простоту, тому мій вибір - огниво. Воно більш практичне, адже трут можна без труднощів назбирати по дорозі: кора берези, тонко нарізані смужки сухих гілок, та ж суха чи напівсуха трава тощо. Для кресала слід мати спеціально випалену паленку чи висушений трутовик, що забирає значний час, а при традиційній обробці трутовика, то це взагалі не практично, хоча цікаво і захоплююче (вирізка трутовика, варіння вирізки в золі, висушування).

Отже, цього дня я вирішив урізноманітніти свій похід і прихопив із собою кресало. Так як розпалювання вогню огнивом я уже знімав на відео не один раз і цей процес хоч і практичний, проте не такий екзотичний, як кресалом, тому я вирішив цього дня відзняти цей процес на відео. Це в черговий раз підтвердило той факт, що я і відеозйомка - речі не сумісні, проте робити фото телефоном і очікувати зловити кадр з іскрою кресала - це майже неможливо.

Поки що, коли я не роблю практичної роботи на природі, а просто роблю виходи у ліс "випити чаю", цього дня я вирушив у той же сосновий ліс, де можна стати непомітним від браконьєрів і спокійно на самоті провести вільний час на природі без тупих питань типу "що робиш?", "не можеш вдома чаю випити?", "кози не бачив?", "кабани не пробігали?" тощо.
По дорозі назбирав сухої трави для розпалювання тлілої паленки і для утеплення сидіння; шипшини для чаю.
Розпалити вогонь труднощів не склало, проте руки трохи перемерзли і важкувато було попадати по кременю чи прикладати силу. Паленка від іскри почала тліти, трохи роздув і помістив її у жмут сухої трави, декілька подувів і вогонь уже горів.
Накидав сухих гілок сосни і берези і розкочегарив трісочницю. Сильний вітер і снігопад уже не могли загрожувати вогню. Поки варився лісовий чай (гілка сосни, смереки, шипшина і листя ожини), вирішив продовжити розминку із кресалом, але вже із невеликим шматком трутовика. Це мені вдалося, але не так швидко, як із паленкою. Можливо, якби руки були моторніші (закоченіли від морозу) і шматок трутовика мав більшу площу, швидкість запалювання була б більшою.
Зігрівшись вогнем, випивши гарячого лісового чаю, я повернувся додому, по дорозі вивчаючи сліди тварин на снігу. Слід зазначити, що сосновий чай сам по собі є смачним і корисним, але якщо в ньому присутня хоча б невелика гілка смереки, чай стає в рази ароматнішим з виразною хвойною ноткою як по запаху так і по смаку.
По слідах зробив висновок, що на одного зайця припадає три сліди лиса, що є катастрофою для екосистеми.