Блог

Кінець вересня – початок жовтня. Погода нагадує про скорий прихід холодного сезону, який триватиме півроку. Східні вітри чергуються із західними, приносячи із собою дощову, холодну погоду чи навпаки сонячну і відносно теплу. Холодні ранки вкривають густим туманом усю рівнину, ховаючи в собі половину села. Інша половина постає на пагорбі, ніби туманний острів, звідки видніються темні силуети хатин, з димарів яких підіймається густий дим – прокидаючись зі сну під голосний спів півнів, люди починають кочегарити в печах, щоб прогріти застиглу за ніч домівку.

Вся природа, поглинута туманом, ніби завмирає і тільки з першими променями сонця туман розсіюється ранковим вітром і природа починає оживати: спершу лунають співи ранніх  птахів, згодом чути крики сорок і ворон, які покидають присільські території і вирушають на поля харчуватися ягодами і насінням і тоді уже однотонні звуки замінюються шумом ревів корів, яких ведуть на пасовисько, гуркоту моторів тракторів, бензопил… Село готується до зимівлі.

І кожного суботнього ранку я вирішаю для того, щоб відпочити від роботи, шуму і суєти, побути наодинці із природою і отримати від неї щедрі дари так, ніби приїжджаєш до бабусі в гості.

Вкінці вересня я вирушив до осіннього лісу у пошуках опеньків. Ліс у цей час все ще утримує свої зелені барви, проте поодинокі дерева вже встигають скидати під дувом вітру жовті листя. Осінні дощі плекали надію на появу осінніх грибів, тож я спершу вирішив пройтися грибними місцями перш, ніж вирушити у глибокі віддалені лісові яри, де зазвичай і ростуть опеньки. Пройшовши лісами і полями, я так і не знайшов жодного гриба, на диво, не було навіть червоняків і підберезників, які полюбляють рости на полях, зарослими осиною та березами, навіть без дощу, задовольняючись ранковою росою, - проте і їх не було. Так нічого і не знайшовши, я вирушив до ярів. Проходив скрупульозно кожен яр в низинах гори, пройшовши близько 4 км, але жодного натяку на підпеньки не було. Деколи доводилося пробиратися через запущені ділянки ярів з суцільно поваленими деревами, зарослими непрохідними чагарниками, замуленими болотами. Та відколи виявив неподалік мисливців за косулями, вирішив не провокувати ризиковану ситуацію, поводився шумно і уникав хащів, хоча можливо я їм і зіпсував полювання своїм шумом: на болоті знайшов зовсім свіжий слід косулі. 5 годин безперервних пошуків не принесли ніякого результату.

Уже повертаючись додому, коли виходив із одного з ярів, рухаючись на вершину пагорба, в ділянці лісу, де яр тільки починався, вперше за день виявив старий пень із грудкою підпеньків. Дуже зрадів і почав обстежувати навколишнє середовище, проте в цьому ярі більше нічого не знайшов. По дорозі зайшов у початок ще одного яру, там знайшов повалене дерево, з кореня якого і на стовбурі росло досить багато опеньків. Збирав тільки молоді і середнього віку, старі залишав, щоб не місилися у пакеті. В третьому ярі, також на ділянці його утворення також назбирав достатньо опеньків. А у всіх цих ярах я ж бродив пів дня! Мабуть, цього разу гриби вирішили рости не там, де більш волого, а навпаки, де більш сухо, на вершині пагорба, де яри утворюються, де ще немає численних підземних джерел, які на шляху яру перетворюють його у потічок, який впадає у ріку.

У лісі зустрів декілька десятків квітів анемони –  квітки, яка весною суцільно вкриває всю землю лісу білим покривалом. Ностальгічно пригадало весну.

Вийшовши з лісу, спустився одним із ярів до поля, де весною бушкрафтив і де було зведене моє зимово-осіннє укриття. На диво воно більш-менш уціліло після літа, дещо розвалилося через підтоплення яровим потічком, який через червневі повені перетворився був у «гірський» потік і який буквально зніс частину ґрунту, де я весною полюбляв сидіти.

Розклав речі, розвантажив рюкзак, розпалив вогонь за допомогою осмолу і відсирілих від дощу, але легкозаймистих гілок смереки, якими я останній раз вкривав укриття. Сьогодні випробував нову трісочницю із нержавіючої сталі. Це аналог моєї попередньої трісочниці в стилі міні-мангалу, проте зі старою я був змушений попрощатися і відправив її у ящик із своїми використаними речами, якого я називаю «музей». Цей «ящик із іграшками» мені колись допоможе пригадати приємні моменти моїх походів, стане на той час уже артефактами, вантажним спорядженням, яке я буду цінувати як реліквії. Єдиною причиною, чому я відмовився від попередньої трісочниці – вона потребує елементарного догляду, а саме – просушки після походів, на що я на жаль не був здатний через лінь. Часто в дощову погоду моє спорядження було вологим, вдома витягував усе і просушував, як і трісочницю, але не розкладав її по запчастинах, а так в чохлі і сушив. Це призвело до появи ржавчини, з якою мені просто набридло боротися.

Хоч на годиннику була 13:00 год., це час мого щоденного сніданку – швидше я не люблю харчуватися, окрім кави. В своєму старенькому армійському котелку (якого я ще не збираюся відправляти в «музей») я приготував собі суп із вермішелі швидкого приготування, гречаних пластівців і нарізаних сосисок.  Опісля ще пожарив декілька сосисок.. В якості напитку приготував собі ягідний чай із свіжої хвої сосни та смереки і шипшини, яких зібрав під час пошуку грибів.

Поки снідав, дощ уже перестав падати. Трохи відпочивши, я зібрав речі і вирушив додому, по дорозі назбиравши трохи шипшини (близько літра) для поповнення зимових запасів.

У наступні вихідні дні я вже вирушив на ріку спробувати вполювати якусь дичину на випадок появи перших перелітних пернатих.

Перед вихідними цілий тиждень сильно дощило, вода у ріці піднялася приблизно на 1 метр, маючи забродні чоботи, я все таки не зміг на броді перейти ріку - дуже сильна течія, та й висота чобіт із халявами майже дорівнювала рівню води - по-любому замочив би ноги. Тому був змушений бродити по березі ріки від села, місце не дуже перспективні - мало місць із доступом до ріки, все заросло густим тереном і глодом. Погода була відносно тепла, туману не було, був сонячний погожий день. Обійшовши доступні ділянки ріки, я так нічого з води не підняв. Жодних перельотів не бачив, хоча в минулі роки уже у цей час можна було спостерігати ключі диких гусей.

Щоб не марнувати даром часу, при кожній можливості підзбирував трохи осінніх ягід: шипшину, терен і глід. Благо, цього року врожай дуже навіть непоганий. З чим я частково пролетів - це із тереном. Останній раз був на ріці в середині вересня, - тоді терен був ще не дозрілим, частково зеленим, твердим. Я збирав поодинокі ягоди більш-менш зрілих ягід і штучно підморожував у морозильці і потім сушив. Цього дня я з неприємністю виявив, що більша частина плодів терену по невідомих мені причинах зіпсувалася. Ягоди містили суцільні тріщини, при спробі зірвати - розлізалися в руках, не тримаючи форми. З усього, що я знайшов - це дві жмені цілий, якісних ягід.

З шипшиною і глодом проблем не було - всі ягоди уже дозрілі, цілі, тверді, аж приємно збирати. Для збору ягід я використовую підсумок, який кріпиться до пояса штанів. Дуже зручна і практична штука - є кишеня для телефона, кармани для огнива, дрібних речей. І головне - торбина завжди під рукою, в будь-який момент зриваєш по трохи ягід і кидаєш у підсумок. Коли назбирується достатньо ягід, пересипаю їх у рюкзак і торбина готова для нового збору.

Після збору ягід, зважаючи на нульовий результат полювання, я вирішив зробити привал і опісля повертатися додому. Розпалив вогонь, приготував каву, сосиски, поснідав і вирушив додому. Вдома побув хвилин 20 і, відчуваючи у собі ще сили, вирушив до лісу, пройтися ярами у пошуках опеньків. Та скільки б я не ходив, по тих же місцях, де в минулі вихідні назбирав підпеньків - цього разу жодного гриба не знайшов! По дорозі зустрів дві "баранячки" і все. Вийшовши з лісу, назбирав ще літр шипшини і з тим повернувся додому. На цьому мої пригоди зарешилися.

Опеньок справжній (їстівний)	Опеньок справжній (їстівний)
Опеньок справжній (їстівний)	Опеньок справжній (їстівний)
Не їстівні опеньки (Опеньок несправжній)	Анемона
Клавуліна (їстівний низької якості гриб)	Клавуліна (їстівний низької якості гриб)
Мабуть опеньок сірчано-жовтий, не їстівний	Мабуть опеньок сірчано-жовтий, не їстівний
Опеньок справжній	Опеньок справжній