Блог

Завершувався 2020 рік, а погода так і не порадувала класичними зимовими краєвидами снігового покрову і зимнім морозцем. Деколи пробивалося сонце, але в основному це були прохолодні дощові дні і тижні так, ніби продовження осені. Зима десь заблудила у північних широтах. Це вже потім, у момент написання цих спогадів, в середині січня 2021 року почалася справжня зима із відчутним морозом та сніговими заметами, а новий рік і різдвяні свята пройшли під настрій сирої дощової погоди.

Всі грудневі вихідні дні спричиняли внутрішню боротьбу між апатичним настроєм від холодної, мокрої, вітряної погоди і потребою відпочити і пройтися з рушницею по угіддях задля цікавих і щоразу нових спостережень за природою і задля класичного привалу, де можна відпочити після намотаних тернистих кілометрів, розпалити вогонь, випити гарячого чаю чи кави. Шизофренія настрою: тепла домівка, зручний диван, прагнення відпочити після важкого тижня за переглядом фільмів, послухати музику – проти невщухаючого дощу, холодного вітру, мокрої трави під ногами і мокрих гілок над головою.  А серце вислуховує аргументи обидвох сторін і намагається прийняти правильне рішення – радячись із мозком, який висуває логічні аргументи: сезон полювання завершується, і хоч цей сезон абсолютно не вдалий, все ж це останні шанси постріляти хай буде по шкідниках, адже наступна можливість – серпень нового року; ти відіспишся у лютому, у березні, коли почнеться міжсезоння і не буде, що робити; ти зараз відсидишся вдома, а потім наступний тиждень не будеш мати, що пригадати, окрім дивана, не буде нових вражень, власне, того ж таки «оздоровлення» на свіжому повітрі, того полум’я вогню на привалі, запаху диму – тих вражень і спогадів, які підтримують і мотивують протягом усього наступного тижня. З переглядом фільмів час проходить набагато швидше, ніж на природі і день здається набагато меншим, в підсумку – вихідних якби не було: п’ятниця – фільм-два – понеділок. І тут головне викинути своє тіло з дому – дальше, навіть під рясним дощем, - вже кожний крок стає все цікавішим і ти ніби сам знімаєш свій, новий, фільм – нові пригоди, враження, спостереження.

Весь грудень я провів поблизу ріки. Я продовжував пошук диких качок, хоча і безуспішно, я лазив чагарниками, намагаючись спугнути зайця, але єдиними тваринами, яких я зустрічав, були все ті ж пустирні персонажі: яструби, дрозди, поодинокі шпаки. А ввечері, коли десь за хмарами заходить сонце і починаються сутінки – ще появляються різні сови: великі і малі, розміром з голуба.

Ближче до кінця грудня на ріці поселилася зграя білих цапель. Вони вносили певний контраст чи навіть колорит у суцільний сіро-чорний пустирний простір.

Жива тваринна природа зустрічалася тільки в одній схемі, ланцюжку харчування: зграя дроздів сідала на кущі глоду, щоб поласувати все ще рясними врожаями ягід, тоді раз у годину надлітали яструби, щоб поласувати дроздами і так цілий день, просто цей харчовий ланцюг переміщався з однієї місцевості на іншу. Все, більше жодної фауни не спостерігалося. Суцільні плантації ріпака нікого не приваблюють, мала ріка – не місце зимівлі перельоток, а кущі терену і глоду – це лише кормова база для дроздів.

У лісі зараз вирують страсті, там карабіни як у воєнні часи, не вмовкають, в’ють-вибивають залишки диких кіз – як вдень, так і вночі, хоча вночі ще сміливіше – цілими автоматними чергами (потім приїжджає уазік і забирає тушки в колиби, щоб владне панство могло себе побалувати свіжою дичиною).  Це свідчення таких же місцевих браконьєрів, які також вночі чатують на кіз і зляться, що в них м'ясо забирають, не дозволяючи «законно» побраконьєрнічати.

Помітив таку особливість у природі: за відсутності снігу і морозів різного роду дике птаство (лісове) харчується у лісах і при лісових територіях. Ставиш їх біля дому кормушки – а вони хоч би що, ніколи не прилетять поїсти. Як тільки температура падає навіть до 2 градусів морозу – все, все птаство у селі, аж б’ються у кормушках: горобці, синиці різних видів, сойки, дятли, повзики, сороки, а за синицями і горобцями вслід дрібні яструби. Помітив, коли їздимо машиною, коливання температур: у селі і місті температура завжди на 1-2 градуси вища за температуру на відкритій місцевості. Наприклад, в селі -1, виїхав з села (5 хв) температура -1.5-2, приїхав у місто (15 хв) температура +1.5+2. Максимально температурна різниця була 4 градуси (був вітер, у місті високі будинки вітер стримують, сонце нагріває асфальт, бетон), за містом – морозяний вітер. Це в межах 3 км. Птахи мабуть відчувають різницю температур і наближаються до населених пунктів, хоча коли температури падають до -5-10, різниця тоді не відчувається і птахи починають день з сніданку у кормушках, тоді відлітають у ліси і поля, під вечір повертаються до кормушок у селі. Де птахи ночують, я вже не знаю, але горобці і синиці на дахах будинків, в різних шпарках довкола будинку, все інше птаство мабуть повертається до лісу. Коли суцільні снігові покрови, незалежно від температури, птаство базується виключно у населених пунктах, ліси і поля фактично порожні. Я навіть колись певний час приходив у ліс кормушки підсипав чи розвішував «вчорашній» хліб – не було кому їсти, а біля дому буханку хліба з’їдають деколи за 3 дні.

Довгоочікуваного лиса я так і не зустрів, хоча обходив усі місця поблизу нір, довгими годинами непорушно чатував біля полів, ярів. Вже згодом, у січні сніг мені пояснить, що лис виходить з нори тільки вночі, навіть зайці можуть після 15-16 години ввечері крутитися по городах, розгрібаючи сніг у пошуках озимини чи бур’янів. А лис – хитрий і обережний, він чекає настання повної темноти.

Завершив 2020 рік я своєрідним традиційним «соло-корпоративом». Біля глибокого яру, який межує з великим ораним полем, я примостився в зарослях молодого граба і липи, за якими відкривалася повна панорама поля. Світило вечірнє сонце і вже підступав невеликий морозець. Розкочегарив свою трісочницю за допомогою огнива і стружки осмолу, заварив лісовий чай з сухих ягід і приготував суп. Поки остигало «перша» страва, готувалося «друге»: куряче стегенце у фользі і порізаний бутерброд. Перекусивши, я обійшов поле, по дорозі зустрічаючи численні сліди звірів, зокрема, багато собак. Опісля заглибився у ліс, де і зустрів сутінки. Блукаючи лісом, намагався прислухатися до різних звуків, намагаючись почути шелест чи шарудіння. Проте окрім криків сполоханого ворона і гуків здоровенної сови більше нічого не чув. На жаль, 2020 рік так і закінчився без снігу, не було того запалу тропіння свіжих слідів, снігових пейзажів і «припудрених» ялин-красунь. Зате цей рік був по-своєму незабутнім, цього року домінували успіхи у риболовлі, багато було вражень, уловів. Не знаю, яким буде наступний рік, чи подарує він мені більше грибів чи дичини, але я вже виходжу із того віку, в якому активний відпочинок залежить від результату. Головне – таки справжній відпочинок, а не гонитва за трофеями, уловами і розчарування через невдачі. Головне – тишина, внутрішня зосередженість, звуки і краса природи, посидіти, походити, подивитись на вогонь і зануритися у душевний спокій.