Блог

Цього дня у мене часу було обмаль – домашня рутина і все таке, вирвався буквально на 2 години в найближчу ділянку лісу, щоб не витрачати обмежений час на дорогу. Погода була вітряною, температура була близько -1-2 градусів. Снігу майже не було, тому я вирішив пройтися і лісом і полем по місцях, де вже проходив влітку, щоб «перебити» стежки на випадок чогось, що міг пропустити влітку. Квазар пікав чесно, але знахідки мене зовсім не радували: помітив закономірність – чим ближче до населеного пункту, тим більше всякого шмурдяку, аж нерви не витримували. Кожні півметра сигнал, земля ще не була промерзлою повністю, тому пробиваючи замерзлу корочку у 1-2 см, далі в глиб копати ставало легше, навіть легше, ніж влітку. Постійними моїми знахідками були алюмінієві кришки від горілки, пива, тюбики від мазей і зубних паст, дроти… - як же мені хотілося тупо ігнорувати звук сигналу алюмінію, все таки вирішив перевіряти кожний сигнал. Мідний сигнал приніс мені декілька гільз, якийсь непонятний шматок розірваного від вибуху міді – не зміг ідентифікувати, на снаряд не схоже, скоріше горловина якогось механізму чи деталі. На полі ситуація аналогічна – простий ґудзик і повно шмурдяка.

Під кінець вирішив традиційно приготувати гарячу каву і за одно зігрітися – вітер дув морозяний, а вдягнений я був не по погоді, вирушав з дому під променями сонця, прийшовши, сипало мокрим сніжком. По дорозі до місця привалу мене двічі порадував монетний сигнал, проте це були лише дві монетки 10 коп, наші.

Забився у лісі поблизу зрубу – там почали рубати дерева ще минулого року, рубали все, забрали тільки товстішу деревину, утворилися непролазні хащі, які непогано захищали від вітру. Щоб утримувати полум’я вогню від вітру, я лопатою вирив у землі яму і в ній розпалив вогонь, зверху накидував дров, таким чином яма наповнювалася жаром. Зверху помістив дві сирі гілки паралельно, на них поставив кружку-казанок і чекав, поки закипить вода. Щоб не марнувати час, вирішив скрутити корзину сплетеними гілками кущового молодняка, який почав виростати на місці зрубу. На місці зрубу росли канадський дуб, черемха, вільха, береза, ліщина і осика. З цього нові, довгі та рівні пагони дали черемха і ліщина, їх я і набрав. Проте, черемха дуже ламка, думав, на жару вогню вона розм’якне, проте навіть нагріта вона все одно була ламка, тому я вирішив скористатися ліщиновими прутами. В основу плетеної корзини я взяв кінчик ялини (я їх постійно відламую, щоб їх не різали на новорічні свята, таким чином вони ще довго ростуть, поки не стануть дров’яними деревами, яких спиляють на дрова, а ще плюс ламання верхівок – ялини починають інтенсивніше рости у ширину крони, забезпечуючи більшою кількістю хвойних голок, яких я збираю кожної весни для приготування сиропів і чаїв). Один кінець ствола я залишив довгим, інший (внутрішній) я спиляв. Вийшов каркас із рідними кріпленими до основи гілками, на які я буду плести тонкі гілки. Правда, вийшло не зовсім вдало – для нормального плетіння слід брати нижчу частину ялини, щоб розгалужені гілки були товстішими і міцнішими, правда, для цього треба зрізати нижчу частину дерева, що я не хотів робити. Звісно ж, традиційне плетіння корзини відбувається без цієї основи ялинової основи, але такий вид примітивного ялинового плетіння є і я хотів його повторити.

Незрізаний (зовнішній) ствол ялини я забив у землю, щоб зафіксувати положення і почав намотувати тонкі гілки ліщини. В товстіших місцях гілка починала ламатися, тому я розігрівав її на вогні і вона ставала більш еластичною. Вийшла примітивна корзина для речей, принаймні, гільзи, монети і шмурдяк в ньому помістились. Згодом, щоб не викидати, я знайшов їй призначення – зафіксував між розгалуженими гілками дерева, можливо, якісь птахи зможуть цим скористатися і звити весною в корзині гніздо. На цьому моя 2-х годинна мандрівка завершилась і я повертався додому з думками про те, що слід вишукувати вільний час і йти покоряти «дальні хутора».