Блог

Дике збиральництво і домашнє садівництво. Клімат щороку змінюється у гіршу сторону, погода стає все більш непередбачуваною та жорстокішою – це її реакція на те, що людство, знищуючи себе, знищує і природу, порушує баланс та закони природи. У природі є таке основне правило: коли щось намагається внести деструкцію у гармонію природи, природа ампутує цей чинник для відновлення балансу. Наприклад, якщо в локальній чи глобальній екосистемі катастрофічно зростає популяція хижака, що загрожує іншим видам тварин, природа робить так, що ці хижаки гинуть: з’являються хвороби тварин (сказ, чума), погодня стихія руйнує кормову базу об’єктів полювання хижака. Аналогічно із людьми: останніми роками людство почало інтенсивно знищувати природу, відповідно, клімат змінюється в тому напрямку, щоб «ампутувати» це ж людство, яке становить загрозу природному балансу.

Маємо наочний приклад цього року. Квітень-травень – сильні повені, гради, смер, буревії в районах поблизу Карпат. Українці суцільно вирізають ліси Карпат, а науковці і законодавці вигадують правові та наукові пояснення і схвалення цього деструктивного явища, хоча все зводиться до фінансової зажерливості і неконтрольованого незаконного збагачення за рахунок природи. Який наслідок? В результаті цьогорічних стихій масово пропав врожай картоплі, низький врожай пшениці, овочі і фрукти взагалі ніякі (черешні, яблука, груші, смородина навіть не запилилися бджолами, адже все цвіло в часи безперервних дощів і похолодання), малину, виноград, клубніку, капусту, іншу городину посікло градом. Не володію інформацію щодо посівів гречки чи інших злаків, пишу про те, що бачив і що знаю. Як наслідок, українці прикарпаття очікують «потенційний голодомор», неврожай і підняття цін на хліб, крупи, хлібо-булочні вироби, овочі та городину. Фрукти цього року – це вже розкіш. Взяти до уваги хоча б мою улюблену чорницю (афини) – в червні появилася на ринку з високою ціною. Думав, як щороку, ціна впаде до середини сезону, тут бац! В липні в Карпатах випав сніг і врожай афин пропав, ціна замість зниження піднялася захмарно. Купувати «чорнобильську» не буду.

Декілька теплих червневих днів дозволили запилитися і порадувати щедрим врожаєм лісової суниці, яка до початку липня дозволила трохи назбирати цілющих лісових ягід.

Цвіту липи цього року дуже мало вродило.

Благо, посічені градом малина і ожина відновилися і ці ягоди можна буде для себе заготовити, якщо природа не покаже нових потрясінь.

Грибництво. Через те, що ліс цілий травень «плавав» і по лісі можна було ходити тільки в гумових чоботах, а рівень надземної води у лісі сягав 5-10 сантиметрів, грибів цього року також нема. В теплі червнево-липневі дні зумів знайти до 20 (штук!) білих грибів і все. До 5 шт підберезників і трохи лисичок. Все, після теплих днів в Карпатах випав сніг і почалося похолодання, гриби, навіть мухомори, перестали рости. Жевріє надія на осінні гриби, що також залежить від сухості та температури погоди, будем бачити…

Рибалка.  З рибалкою аналогічна ситуація. Можливо через ціломісячну повінь чи інші чинники риба ніби пропала з нашої малої ріки. В червні були декілька днів, коли вода спадала і ставала більш-менш прозорою, тому я не хотів втратити шанс і декілька разів виходив на спінінгову риболовлю. Як результат – два головеня трохи більші долоні. З вудкою те ж саме, дрібна верхоплавка і все. Печально…

Коп-металопошук. У зв’язку із критичною ситуацією з погодніми умовами та неможливістю повноцінно реалізувати свої захоплення (рибалка, грибництво) та, відповідно, вивільненням значного вільного часу, цього року у мене з’явилося нове захоплення – металопошук.  А історія почалася так.

Минулого року випадково натрапив у ФБ на групу металошукачів, захопився їхніми знахідками і взагалі копом, але добре подумавши, не хотів жертвувати часом, якого і так було обмаль, адже рибництво, риболовля і полювання були на висоті минулого року. Грибів було повно, риба клювала (кілограмові щучки попадалися і по дві за день, головеня було стільки, що якби не відпускав і приносив додому, то їли б саму рибу), полювання хоч і не було результативним, але ж це полювання, без нього ніяк, хоча наявність великої кількості шкідників компенсувало відсутність дичі в результативності виходів на полювання.

Цього року трапилася сумна історія: дружина загубила золоту сережку. Вона була впевнена, що загубила саме в саду, ймовірність знайти сережку була високою, а ще я зманіпулював ситуацію з аргументацією доцільності купити металошукач, тож вирішено було придбати металошукач рівноцінний одній сережці – Квазар АРМ. Мені він зразу сподобався. Кожного вечора, шукаючи сережку, я відходив від стежки і вже за два тижні перерив увесь сад. Знахідок було повно на різній глибині, але чогось цікавого не було: свинцеві кулі, дроти, кришки від пива, від банок з ліками, закаточні кришки, залізний шмурдяк тощо. Сережки не знайшов, хоча перевіряв кожний сигнал, та й заглибитися за місяць вона не могла. Почалися сумніви щодо місця втрати сережки. Трава хоч і коситься, але відростає по-новій, густа, буду чекати пізньої осені, щоб мині порозтягували траву для гнізд по норах і тоді повторю пошуки. А ще з слюною чекаю збору врожаю на городі, там, думаю, чекають на мене цікаві знахідки. А щоб металошукач марно не простоював, а у вільний час ходжу довкола села у пошуках скарбів. Мої перші скарби почалися із гільз війни і всякого шмурдяка в лісі: пачок сигарет, кришок від горілки і пива, дротів тощо. Але коли я викопав свою першу в житті мідну монетку в полі, радості моїй не було меж! Я навіть не знаю, що то за монета, адже вона була повністю вбита, але все ж то була достойна знахідка. В наступні рази я вирішив розвідати ближчий до села ліс. Там уже в перший день накопав повно монет: і польські гроші, і айстро-угорський геллер і багато «совєтів», а на одному місці взагалі з однієї ями викопав десь 5 «совєтів».  Два рази проходився тим лісом і щоразу знаходив цікаві скарби. Вибивши ліс, почав ходити по інших лісах, хоча знахідки суттєво розчаровували: рідко попадався «совєт», «поляки» взагалі пропали, натомість попалася протитанкова міна, що мене досить сильно від пугнуло від пошуків в лісі, проте відновивши пошуки, розчарування поглиблювалося через масу шмурдяку і всяких дротиків, один ліс я про себе так і назвав: алюмінієвий. Перебивши ліси, почав «полювати» за сінокосами, за ділянками диких полів, де люди собі косять траву для худоби, але знову ж таки, нічого цікавого. Чекаю зараз на городи, де люди посіяли пшеницю і сою, а згодом і на інші городи з картоплею і поля з ріпаком, щоб люди зібрали врожай і щоб можна було походити з металошукачем довкола села.