Блог

Перший мій вихід на осінньо-зимовий маршрут відбувся невдало. Це було в самому кінці вересня. Я планував спуститися до річки із зимової сторони місць полювання. Осіння сторона – це та, про яку я описував, це поля, річки і ще раз поля. Зимова сторона – вона протилежна, вона прилегла до лісу, який вкриває невелику гору.  Ліс зверху покриває усе верхів"я цієї гори-пагорба, нижче – поляни, найбільша з яких переорена і засіяна рік-через-рік озиминою чи ріпаком. Вся ця оранка сповзає аж до долини, до рівнини, по якій тече річка. Вище по течії річка повністю дотикається до лісу, який вище сповзає аж на підніжжя пагорба. Тут є багато чого. Окрім пернатих, тут більше зайців, тут у цих лісах нори лисиць, тут часто бувають дикі кози та кабани. Ці місця є дуже відомими місцевим людям, проте мало хто знає, що тут зосереджена багата фауна. І я це також тримаю в таємниці. Тут дуже гарні дикі місця і тут мені найбільше подобається бувати. Якби не багато диких собак, які також люблять ці місця, тут можна було б ночувати.
Так ось, в кінці вересня я вирішив зробити розвідку по цих місцях, щоб вивчити прилеглі території, можливі нові тропи тварин, сліди та їх кількість, зміну екосистеми. Планував дійти до річки, щоб пошукати якусь качку. Проте на пів-шляху до річки мене застав холодний густий дощ. Зупинився під деревом, думав, що робити далі. Повертатися назад – погода не така вже й погана. Йти вперед – трохи влом. Постоявши з півгодини, поняв, що на місці стояти нема чого, дерева скинули половину листя, стояти під деревом – те ж саме, що не стояти, вирішив йти далі, не перший раз. 
Пройшов до кінця поля, весь у болоті, вирішив підійти до річки, в кущах сховатися від дощу та трохи перепочити, розпалити вогонь, зварити чайку. Але нормального місця так і не знайшов, всюди страшне болото – місця, де колись любив посидіти, полежати, - тепер страшно перериті ненаситною агрофірмою, всі кущі повикорчовані, дерева порубані, орані поля в деяких місцях аж провалювалися у річку. Мене страшно вразила ця екосистема, те, що з нею зробили. Печально, проте зрозумів, що тут нема, що робити, вирішив обійти оране поле, вверх до лісу. Під дощем рухався вверх, і всюди бачив, що свиняче господарство зробило з дикою нетронутою природою. З жалем заспокоював себе, що так завжди і так всюди, що в Хохляндії живуть не люди – українці, а свині, яких колись різали москалі та поляки, а тепер нема кому. Ті нації якби відчували, яку загрозу світу становлять хохли. Рухаюся далі. Підійшов до лісу, оглянувся довкола і зрозумів, що з таким порядком речей зайці та лисиці уже давно пересилилися якомога дальше, а річку чекає замулення та погибель риби від міндобрив та пестицидів. Пейзажі цих красивих місць залишилися лише на фотографіях.

У лісі я також не знайшов дерева, під яким можна було б сховатися від дощу, листя швидко опало цього року через посуху. Зате знайшов шматки березової кори, віддер їх з впалої сухої берези. За полем зайшов у яр – моя любиме місце засідки, звідки видно усе поле, де можна сховатися та, власне, яр і є місцем пересування зайців та лисиці. Кущі тут також не вберегли від дощу, проте вирішив таки тут зупинитися, промок, холодно, треба було зігрітися якомога швидше. Розкрив мій водонепроникний накрив від палатки, прив’язав кінці до гілок кущів, в середину вклав високий прут, щоб надати накриву пірамідної форми, щоб дощ стікав по краях. Коли вберігся від дощу, почав готувати вогонь. Моя березова кора була мокрою, сухі дерева кущів поблизу – усе мокре. Добре, що мав із собою сухий спирт. Поклав його на частину кори, запалив і почав накладати на нього згортки березової кори, які я відділяв по їх пластовій структурі. Коли кора добре розгорілася, почав робити над нею пірамідку із мокрих гілок. Важливо вибирати тверді гілки – вони мокрі лише на поверхні, проте важкі та гнилі дрова слід викидати – вони просочені водою і вони не будуть горіти. Найкраще мокрі дрова брати не з землі, а ті, які знаходяться у вертикальному положенні, які не встигли впасти на землю. Вони швидше просихають, їх дощова вода швидко оминає і не затримується на них. Якщо джерело вогню слабке і моментально потребує дров, то можна взяти ці мокрі дрова та ножем розчистити їх від верхнього пласту мокрої кори чи деревини. 

Буквально під міліметром шару уже буде абсолютно сухе дерево. Моя мокра пірамідка через хвилин десять, коли березові шкірки уже догорали, уже висохла і дрова почали самі горіти. Дув сильний вітер, тому з його сторони я підклав бар’єр з зелених гілок, щоб зупинити вітер і щоб вогонь горів не у сторону, а уверх, щоб мокрі дрова рівномірно висихали та розпалювали пірамідку. Цього разу я скористався резервним пакетиком кави – чаю просто не хотілося, потрібно було збадьоритися та й взагалі, в дощ я люблю пити каву. Вона й від почуття голоду мені помогла, бо в той день я вирушив без усяких запасів, та й дичини не було для полювання, а від річки відійшов, хоч, якби не дощ, можна було б щось впіймати – аварійний комплект для рибалки завжди при собі. Вогонь дозволив мені трохи підсохнути та відпочити, загрітися та відновити сили. Пройшов я був десь 5 кілометрів, і лише останній – не під відкритим дощем. В такий час вогонь дозволяє відчути себе у безпеці та затишку, на коротку мить, щоб набрати сил для продовження ходу.

Ще допиваючи каву, дощ переставав падати, тому я вирішив зібратися та повернутися додому. Наступного дня планував краще підготуватися та продовжити розвідку.

Наступного дня погода виявилася набагато вдалішою. Я пройшов близько 10 кілометрів, по всьому периметрі моїх мисливських угідь. Качки не бачив, голуби вже давно відлетіли. Нічого не було… І я трохи розчарувався, адже до сезону зайця ще далеко було, а тут тобі на – нічого пернатого на горизонті і в перспективі, окрім сподівання на те, що перелітні качки вирішать прокласти маршрут через мої угіддя. Проте жовтень виявився змарнованим щодо здобичі, проте самі прогулянки і походи в теплі та холодні дні приносили задоволення по-своєму та закаляли дух і тіло до наближення холодного сезону.

18 жовтня, в неділю, після церкви вирішив пройти обрізаним маршрутом по городах та околиці у пошуку куропаток. Ходячи зігзагами, так ніякої птиці і не виявив, скоріше за все птахи відлетіли та велике поблизу засіяне пшеницею поле клятої аграрної фірми. По тому полю ходити не хотілося, це суцільне болото, та й шкодити не хотів посівам. Ось так спустившись по городах, наблизився до річки.

Йдучи по березі, вийшов на велике плесо річки, поглядом кинувши по воді, нічого не виявив, хотів йти далі, та бачу, на протилежному березі в прибережну траву незграбно заходить якась сіра «дупа». По заді не зміг оприділити, що це, проте вистрілив, бо подумав, що це качка тихенько намагається від мене сховатися. Вистрілив я вже у траву, так як чиясь дупа сховалася і я не бачив по чому стріляю. Швидко роззувся і перейшов річку, наблизився до місця, де була дупа. Ніде нічого. Ні слідів крові, ні слідів пір’я. Почав обшукувати прилеглу територію – трава страшна, всього на купу, і очерету і багатьох інших видів високої густої травності. Розгрібаючи ногами траву, знайшов нору, певно якоїсь ондатри чи чого. Вже й не рухався, прислухався, чи що бува не шелестить. Ніц. Повернувся до місця бою, щоб вистежити, звідки та дупа йшла. Протоптана чітка стежка на дрібній травичці вказувала, що це була якась важка тварина. Дійшовши до краю води – розчарувався. На болоті і у воді чітко виднілися свіжі сліди тої ж таки ондатри чи нутрії чи чого там, я у водяних гризунах не розбираюся, всі вони – шкідники, бо де вони – там нема нормальної риби для лову, самий мальок. Ну нічого, йду далі вже по тому протилежному березі. 

Після попередніх виходів я і допустити не міг, що може бути качка на ріці. Тому я необережно вийшов на високий берег просто для того, щоб полюбуватися краєвидом і відпочити. Тут бац, метрів за 50 на самому перекаті річки стрімко взлітає качка, як я потім зрозумів – селезень, який таким чином там стояв на шухері. Почав щосили крякати і швидко віддалятися в протилежну сторону. Так як моя коротко-ствольна рушниця розрахована на бій до 30 метрів, я не стріляв, навіть не тому, що не хотів робити з нього підранка, - він був на такій відстані, що враховуючи моє не очікування та неготовність стріляти, своїм вистрілом дробинками я б його просто погладив в кращому випадку. Ну я такий розчарований, думаю, от халепа, стільки часу профукав, стільки виходів в пусту, а тут качка і я її пропустив. Дивлюсь за ним, а він повертається, летить до мене, але десь метрів за сто повертає на 90 градусів і власне покидає околицю. Я, злий з того всього, стріляю просто так, щоб «вистрілити злість». Три вистріли в повітря і на мить стає легше. Рушниця розряджена, щоб трохи спочити, кладу її обережно на землю, на траву, сам сідаю на берег. Намагаюся приборкати адреналін. І тут як у самій підлішій і наглій казці, буквально, фактично за метрів 15 від мене, просто з густих комишів, не з води, а прям з хащів взлітають три качки, три жирні качки!!! З-під  носу, подані на блюдечку три качки! Я в шоці, вже не розумію, що діється, розчаровано намацую рушницю, витягую патрони, пробую зарядити, але бачу, що вони таки для мене втрачені – полетіли до села, над рікою, яка пропливає якраз через село. Да… Намагаюся побороти у собі злість і розчарування, щоб цей вихід не зіпсував мені настрій на сьогодні та на наступний тиждень. Йду додому… Ну хоч вистріли зробив, вже хоч якась розрядка… Йдучи додому, роздумував, звідки вони взялися, аж 4 качки. Істина виявилась досить хитромудрою – неподалік, зі сторони села доносилися крякання свійських качок. Це постійне крякання створювало природній безперестанний ефект манка, який привертав увагу диких качок та формував в тій околиці поняття прикормки «рибного місця».

24 жовтня в суботу під вечір вирішив пройтися на годинку-дві, раптом знову будуть качки та тому місці. Проте жодної качки не було, пройшовся вздовж двох берегів – нічого. Певно були рибаки і качок спугнули чи вони полетіли надовго від місця попереднього бою. Повертаючись додому через городи почув переклички куропаток. Наскільки я зрозумів, це були три зграйки, які звуками намагалися віднайти одне одного щоб об’єднатися в одну зграю для спільної ночівлі. Проте було вже темно, я тільки по звуку чув, як вони перелітають з місця на місце, одна стайка попереду мене відлетіла, бо почула мене. Не хотів стріляти насліпо, вирішив прийти наступного дня.

В неділю, знову ж таки після церкви збираюся знову, з піднятою мотивацією, адже в голові крутилися стаї вчорашніх куропаток. Вийшов на городи, почав прочісувати «човником», - ніц! Розчарування повне, куди ж вони подівалися?! Після повного зондування прийшов до висновку, що вони на день відлітають з городів, не знаю, куди, тому шукати їх наступного разу слід під вечір. Вирішив піти до річки, може манок за ніч щось приманив до попереднього місця… І не прогадав! Наближаючись до річки з протилежного боку, почув, як позаду, з протилежного боку взлітає качка, досить таки швидко. Щось змусило мене не стріляти, в голові крутилася картинка, що ситуація повторюється і зараз з якихось комишів тут-там вилетять ті самі качки. Оглянувшись – нічого. Проте дивлюсь, качка, вилетівши, повертається і колом починає летіти просто на мене! Люблю свій маскувальний одяг! Він настільки близько до мене летів, що я зрозумів, що це селезень. Я прицілився і вистрілив, він в повітрі розправив крила, стріпотів, проте продовжив летіти, знижуючи висоту, я вистрілив ще раз, повністю вертикально вгору, ледь не впав. Обертаючись, бачу, що він падає на протилежний берег, де росте комиш та високі трави. Протилежний берег високий – метрів 3-3.5, чую, як він десь там впав на землю. Ну, думаю, раптом він ще живий та й зариється у ті трави – біжу прямо через річку, не роззуваючись, у черевиках, вода вище колін і холодна – капець.

Проте адреналін бере своє, перейшов річку, почав вибиратися по високому берегу, глина зсувається, проте якось виліз, біжу на приблизне місце падіння качура – нема нічого. Думав, зараз гляну і побачу розпростерті крила, проте ніде нічого. Почав обшукувати, повертався назад, складав схему, де стояв я, як і куди він летів, як і де почав падати, приблизно вичислив місце, починаю його опрацьовувати. Через хвилин 15 я його знайшов, він таки був ще живий і таки зарився у ямку під густими річковими травами та очереті. Якби це була качка, я б її шукав набагато довше, яскраві кольори селезня його ж здали. Я так зрозумів, він був ще живий, коли впав, встиг заритися в траву і поки я його шукав, він здох. Не жирний, як ті качки, яких я через нього впустив минулих вихідних, проте і не легкий літній качурок, 1.1 кг. Власне, прийшов до висновку, що це була помста)) Вирішив ще покрутитися довкола, проте качок більше не було. Які висновки я для себе зробив? Перш за все я був здивований, що він залишався живим довший час навіть після другого пострілу. Адже так, як він летів надімною, я фактично прошив весь його живіт та груди ще першим пострілом. І я стріляв №3, патроном, яким зайців багато-хто б’є. Як виявилося, на ньому було стільки густого пуху, що простого магазинного заряду пороху було вже недостатньо для того, щоб сильно пробити цей пух. Слід вже використовувати або напівмагнуми-магнуми, або брати більший номер дробу.  Наступне – качки ще є, і вони ще будуть, і це не перелітні, тож можливо, все ще попереду.

Вечора я не став чекати, відклав куріпок на наступні рази, тож ще в обід пішов додому.
На наступних вихідних мало що вдалося походити, було відкриття на зайця, фактично зона бойових дій. Усе живе хто куди ховалося, постріли не замовкали. Вдалося підстрелити одну куропатку, інші певно так в траву зарилися, що ні собакою, ні шумом не вдалося їх вигнати на літ. Заєць один був вискочив вранці, але не поцілив, пояснюватися не буду, то має бути або везіння, або правильний вистріл, в той момент і в тому місці. Не все гладко получається. І досвіду практичного на зайця не маю. Сподіваюся, першого зайця скоро вполюю. Хоча все таки головне не здобич, а відпочинок та враження.