Блог

Сезон бушкрафту для мене особисто поступово наближається до завершення, він триває від початку січня (завершення сезону полювання) і до початку сезону весняно-польових робіт (до березня), хоча все таки він продовжується, проте із акцентом на інші заняття, навіть, суміжні, як от збиральництво. Тобто з березня я змушений ділити вільний час на вихідні дні паралельно на походи в ліс для заготівлі тичок для саду і городу, але й одночасно для збору березового соку, весняних квітів для сиропу тощо. Після того, як у саду і на своїй земельній ділянці все упорядкується, тоді починається сезон риболовлі.

Цього дня погода була спокійною, як кажуть, тиша перед бурею, адже вже наступного дня, з ночі почалася весняна буря з незмінними атрибутами: літаючий шифер, зірвані дахи, повалені дерева та гілки. Весна дає знати про свій прихід. До речі,  вчора (22.02.2020) буквально наді мною пролетів великий ключ диких гусей, а сьогодні (23.02.2020) я уже чув і спостерігав за шпаками, які вже повернулися з теплих країв.

Сьогодні вирішив підготуватися до збору весняних квітів і в планах було зробити з березової кори щось типу відерця чи ковша. Уява намалювала декілька композицій, але всі вони були затерті розчаруванням, яке мене чекало у лісі – з усіх доступних беріз я не зміг зняти жодного шматка кори, який підходив би для реалізації мого ковша. На жаль, у моїй місцевості берези дуже ґудзуваті, вони не мають достатньої площі чистої кори, яку можна було б зняти шаром. Якщо ширина дозволяє отримати потрібний розмір, то довжина є незначною і навпаки. Тому отримати солідний шматок березової «шкіри» не виходить. Звісно, є декілька беріз, які володіють такими властивостями, але я їх уже «скальпував» минулих років.

Тож, отримавши десяток шматків березової кори різного розміру, я змушений був переробляти в уяві конструкцію необхідного ковша. Єдиний варіант, який був мені доступний, - це розрізати шматки берести на смужки по 1.5-2.5 см і плести з них той самий ковш, тільки він уже буде не суцільним, а плетеним. По дорозі в березняку я назбирав трохи березових трутовиків і вирушив до свого шалашу. По дорозі уже накрапав дрібний дощ, але значного вітру не було.

Хочу ще звернути увагу на спосіб отримання кори з берези. Найкраще вибирати повалені берези, які уже мертві і встигли висохти, але бажано, щоб вона не була старшою року. Після двох років і більше сама береза починає трухлявіти під дією клімату, вологи, комах, температури. Кора старої берези є ламкою, твердою, а при підвищеній вологості навпаки, гнилою. Кора свіжоповаленої берези, тобто, ще зеленої – вона еластична, проте не повністю товста. Її важче знімати з дерева, адже її міцно утримує зелений шар внутрішньої кори, найменший вузол (брунька) затримає частину кори при відкриванні і у вашому шарі кори буде отвір або виїмка (хоча можна відрізати ці вузли, проте кора все одно буде надто тонкою і надто еластичною, щоб можна було з нею робити якісь вироби. При свіжій березі (колір внутрішньої кори зелений) вам навряд чи вийде зняти берест з двома шарами (повноцінний), адже другий шар міцно утримується внутрішньою корою. Ідеальний варіант – кора берези, яку ми знімаємо у січні-лютому, а сама береза повалена минулого року весною чи літом. За літо вона висохла, проте не встигла піддатися дії вологи, вона дуже легко знімається навіть без допомоги ножа. Під берестою колір внутрішньої кори – коричневий, чи яскраво-рижий. При такій березі внутрішня кора підсохла і відшарувала від себе зовнішню кору – бересту, тому і легше її знімати. Сам берест зберігає властивості необхідної еластичності, міцності, твердості. Внутрішня кора відшарувала від себе другий шар, тому ви отримуєте повноцінний двохшаровий берест (при нагріванні берест здебільшого сам розшаровується і утворює два шари (внутрішній – міцніший і зовнішній - еластичніший).

Прибувши до укриття, я розвів вогонь за допомогою дров, яких минулого разу приховав у глибині укриття, щоб мати готові сухі дрова. Поставив на вогонь кружку-казанок для приготування кави, а сам взявся за роботу. Нарізав смужки береста і почав плести полотно. Коли воно було готовим, я зігнув його, по боках укріпив додатковими смужками, щоб надати форму і тоді продовжив обплітати для того, щоб зменшити розміри отворів і зробити ковш максимально щільним. Перед цим, для того, щоб смужки не висовувалися і не розліталися, їхні кінці з двох сторін я зафіксував за допомогою джутової нитки, перед цим поробивши отвори за допомогою буравчика (шила не мав із собою). Коли торбина була готовою, взяв дві смужки берести, пронизав у сплетіння ковша одним кінцем, а інші кінці склеїв докупи за допомогою хвойного клею, який завжди ношу із собою. Торбина була готовою, вона далеко не для жолудів чи грибів, але масу повного об’єму квітів має витримати.

Поки жарився мій похідний шашлик-канапка, я вирішив впорядкувати свої трутовики. Взагалі-то березові трутовики діляться на два види по призначенню (по ботаніці може і на сотні видів, я не вникав). На фото зліва – звичайний деревний трутовик, він росте на більшості дерев, його основні властивості - це трут, який виготовляють з його внутрішньої м’якоті, яку виварюють у розчині золи і коли вона стає м’якою, оббивають для одержання ватоподібного труту. Гриб справа – це «трутовик березовий», хоча, думаю, попередній трутовик також має право на це ім’я. Правда, він ще має назву «агарікус», тому ця назва дозволяє виділити його з загального поняття «трутовик». Обидва види трутовиків ростуть на березах, основна їхня різниця – перший трутовик, як і всі інші, ростуть і на березах і на вербах, буках і на інших деревах, агарікус росте виключно на березах (так запевняють вчені).  Саме цей вид трутовика (агарікус) використовують у народній медицині. Його м’якоть нагадує зефір – біла і м’яка, проте дуже жорстка – гриб навпіл перерізати дуже важко, хоч він і «тане» в руці при натисканні. Простіше відкривати шматками, що я і робив. Декілька шматків прихопив із собою, щоб вдома висушити і детальніше вивчити властивості в якості труту. Коли висохне, буду пробувати досліджувати його горючі властивості, можливо, не прийдеться виварювати у золі, адже він сам по собі м’який і по властивостях нагадує губку, вату чи зефір у сирому, свіжому вигляді. Також перечитаю літературу щодо вивчення лікувальних властивостей і способів використання у народній медицині, адже зустрічав цей гриб і раніше, проте тільки минулого тижня дізнався про його застосування як лікарського засобу.

По дорозі додому зустрів ящірку, не знаю, чи мертву чи в анабіозі, але зустріти плазуна у лютому – це трохи дивно, хоча з теперішнім кліматом слід привикати.