Блог

Отож, на перехресті Верховинського і Косовського районів знаходиться с. Білоберізка, із р. Черемошем у якості кордону із Чернівецькою областю. Не буду вдаватися в деталі опису, перейду до теми нотатку – риболовля на р. Черемош. Це чудова річка, досить велика (у часи повеней взагалі така собі Амазонка), із середньою глибиною 4-5 метрів (хоча такі «ями» зустрічаються не часто, приблизно кожен другий кілометр, і такі заплави мають у середньому протяжність 100-150 м. – це я описую тільки вище вказану гірську територію, - нижче по течії вода стає спокійнішою, глибини зменшуються, зате площа русла «заплав» розширюється). Температура вода зазвичай дуже низька, ось тільки останнім часом із потеплінням клімату, у липні – серпні можна собі дозволити поплавати без ризику підхопити застуду. Чому холодна вода? – Високі гірські масиви, звідки беруть початки притоки річки, зберігають сніг на своїх вершинах до червня-липня, подекуди і у серпні зустрічаються клапті снігу із північних сторін гори. Швидка течія не дозволяє воді застоюватися для природного підігріву під променями жаркого літнього сонця. Тому вода у річці завжди чиста (за винятком дощових періодів) і холодна, можна сказати джерельна, от тільки останнім часом недобросовісне ставлення місцевих мешканців до екології в загальному, і до річки зокрема призвело до утворення так званих «відстійників» - річкових сміттєзвалищ, які довго затримуються на ділянці річки, чим отруюють воду і повітря навколо. Утворюються вони таким чином: піднімається рівень води у річці (у періоди великих грозових дощів), течія підмиває берег і дерева, які ледь тримаються коріннями за позбавлені значних ґрунтових масивів скелясті виступи цих берегів, падають у воду, коріннями все ще тримаючись за скелі і каміння; не тонучи, залишаючись у воді, переважно у перпендикулярному до протилежного берега напрямі, вони роблять своєрідний бар’єр чи дамбу, яка затримує усе, що пропливає у напрямку дерев. Таким чином утворюються величезні гори сміття, створюючи такий собі причал, по якому можна із ризиком для життя ходити, ловити рибу (адже як сам особисто помітив, риба, особливо велика, полюбляє такі «дашки» над головою у якості ідеального місця засідки, через товщину якого не пробиває сонячне світло і риба таким чином залишається «в тіні». Тобто можна рибу ловити простою зимовою вудочкою на зимові блешні чи балансири. Але то не цікаво. Отож, ризик таких «платформ» полягає у тому, що людина, яка із великою ймовірністю може провалитися у діри, має дуже малий відсоток виплисти на поверхню, адже це ніби під лід провалюєшся, тільки якщо у льоді робиться ополонка і ти бачиш під водою світло і вибираєшся із цієї ополонки, то у даній ситуації ополонка одразу ж затягується під дією маси сміття, якого течія постійно рухає і пресує до дерева, ще й до того всього ви ногами провалили під воду сміття і воно почало вспливати, «латаючи» ополонку. А так як підводна течія несе вас у зарості гілляк дерева, що є своєрідним тралом, вам вам поможе тільки чудо. Тому краще не ризикувати. Повернусь до проблем екології: Браконьєрство представлене у двох найпоширеніших видах – це ураження риби електричним струмом та використання сіток. І перше і друге «знаряддя» риболовлі приносить «риболову» близько 5-10% усієї «впійманої» риби, - всі інші проценти або подихають у постійно загублених чи віднесених течією сітках, або ж їх не встигають збирати «електрики» через сильну і швидку течію, глибину місцевості. Мені розказували (і досі –ують) легенди, ніби існує законодавство і статутом передбачені спеціальні обов’язки «лісників» (універсальні люди-бюрократи у сфері лісового і рибного господарства), за якими їм виплачується грошова премія (гонорар) за впійманого браконьєра як цьому ж ліснику так і тому, хто «здав» «ворога народу». Але наші патріоти-моралісти своїх не звикли здавати (точно не українці), тому процес вищеописаної «риболовлі» набрав чудернацько-придуманої системи загальносуспільного розрахунку: браконьєр б’є рибу, частину «постачає» у вигляді такої собі неписаної гуманітарної допомоги цьому ж ліснику, іншою частиною «задобрює духів» сусідів, годує їхнє завидне око, щоб ніяким чином не з’явився якийсь «доніс» на «чесного рибака». Вміють наші жити і ближнього любити! Але які наслідки це «братерство» має для екології??? Гектари вирубаних, абсолютно «голих» гірських масивів, що веде за собою ліквідацію фауни і флори, особливо «червоної»: зникають рідкісні птахи, бо нема де гніздитися, зникають рослини, адже тільки дерева здатні своїм корінням затримати грунт від селі, - інші рослини просто вигоряють під пекучим сонцем, призначені рости тільки у тіні дерев при високій вологості повітря, яку також забезпечують крони дерев. Зникають рослини – зникають комахи. Цього (2009) року я мав змогу чути масові нарікання пасічників на «неврожай» меду, по тій причині, що бджоли просто не мають сировинної бази, квітів, адже усе заростає папороттю та ожиною, малиною, заглушуючи менші рослини. Збільшуються площі чагарників і пустирів – розводиться велика к-сть гадюк, полозів, сліпців, вужів – їх всюди, нема де стати. Залазять до хат, а там діти… залазять у взуття – цього літа моя бабця встала з ліжка, ногу у взуття – а там холодних, бридкий, слизький сліпець! І подібні історії не те що повторяються, але хвилею множаться серед місцевого населення, провокуючи паніку…

 

Тепер повернуся до річкового питання. Риби поменшало і к-сть зменшується з кожним роком. Лосось і форель занесені у Червону книгу, а вони минулого десятиліття домінували у водах Черемошу. Тепер залишились сама підуста і головень – все, достойні екземпляри (наприклад, марена) ловляться «у такому-то місці, за стільки-то кілометрів і тільки уночі» - зі слів місцевих рибалок-ветеранів. «А яка риба недавно була..!» - зі сумною ностальгією згадують бувальщину. Тепер от тільки вище згадане сміття – я цього року впіймав більшу к-сть взуття і одягу, аніж усіх риб, включаючи тих маленьких, яких випускав. Можна було б магазин відкрити, секонд-хенду… Отож це був вступ до моєї риболовної тематики. Найближчим часом опублікую власне матеріали, що напряму стосуватимуться процесу риболовлі на р. Черемоші (зматеріалізую свій досвід, щоби до наступного літа пригадати)))

День перший

Погода була в той час дуже жаркою, був липень місяць і на той час близько 3 тижнів не було жодних опадів. Вода у річці спала, була дуже прозорою і теплою. Рибаки знають, що спад рівня води означає відмову риби від кльову, а прозора вода до цього всього робить рибу ще більш обережнішою.

Я вирішив піти під обід, це була моя перша риболовля у цих краях за все життя, тож я не хотів жертвувати свій сонний час на примусовий вейк-ап (тим більше попри жарку погоду вранці температура повітря тримається в середніх межах близько 10 град.). Вийшов з дому десь о 10 годині, тож о 11 уже кидав блешню.

Що стосується снастей – я ловив своїм старим телескопом (у подорожжі це оптимально-допустимий вид спінінгу) довжиною 2.4 м. і тестом у 15-30 г.; середнього класу без інерційна котушка, волосінь діаметром 0.30 мм, - одним словом усі капризи гірської риболовлі цей спінінг задовільнив.

Що ж до наживок, тут би я хотів поставити особливий наголос, так як зі свого отриманого досвіду виявив певну специфіку у виборі тих чи інших видів приманок. Так як я універсальний спінінгіст, який не спеціалізується на ловлі конкретного виду риб, користуюся приманками усіх видів – від силіконки до воблера. На той час я мав із собою твістери різного забарвлення, блешні-оберталки та воблери.
Блешні у мене були переважно «одинички», лишень декілька було розміром 0 і 2 (про що я потім дуже жалів).

Я не думав, що у цих місцях можна зловити щось серйозне (як власне і не зловив) на спінінг, тому усі великого розміру приманки залишив удома «для своїх щук на осінь». Мені постійно розказували розповіді про ловлю риб і то часто великих екземплярів, але одним-єдиним тут загально-прийнятим способом «легальної» риболовлі – це на донки. Розповідали про марени на 3-4 кг, про головачів (лосось дунайський) до 10 кг, клинів (головені) у межах 3-4 кг, але на жаль усе на донку, на жаб, п’явок, великих дощових виповзків і переважно або завжди такі екземпляри були спіймані тільки вночі. Трішки розкажу.
Хлопці під вечір збирають чи готують ці самі наживки (жабенята, черешні-вишні, виповзки, п’явки, каші, кукурудзу), беруть теплий одяг, обов’язково не забувають про пиву чи щось «тепліше» (що ж цілу ніч робити як не пити, особливо коли риба не клює), карти, сигари, телефони і під 11 вечора вирушають на ріку. Мають свої випробувані часом місця, - це переважно просто «габи» - місця із посиленою течією (коли вода заходить чи виходить із глибоких заливів) із великими каменями чи у даних місцях бетонних пірамід (використовуються для укріплення і захисту берегів від сильного потоку води, особливо на поворотах ріки, де течія просто врізається у берег), які утворюють за собою заводі, у яких постійно сидить хижак і слідкує за тим, що поруч несе течія. Барикада у воді зупиняє течію, тим ніби утворюючи заплаву без течії, вода у цьому місці майже не рухається, а якщо рухається, то у протилежному до основної течії напрямку, затримуючи рибу на сталому місці і допомагаючи їм у потрібний момент без великого опору кинутися у течію. Саме під ці каміння і кидають приманки, вода їх не зносить, а навіть поплавок може стояти на одному місці. Отож, хлопці, прийшовши на місця, розкладують багаття, закидують донки і закидушки і йдуть «грітися», потім засинають, по черзі стоячи на варті і слідкуючи на дзвіночками. На ранок, близько 6-7 години збираються (кажуть, кльов уночі триває до 5 ранку) і йдуть додому, часто (на власні очі бачив) із досить пристойним уловом (як кому пощастить). Закидушки роблять різноманітні, переважно із 2-3 гачками і важким грузилом на кінці волосіні, вибирають дуже довгого хробака і таким чином насаджують на гачок, щоби хробак у всю довжину був нанизаний на волосінь і гачок аж у кінці, тобто без вільних кінців (таким чином риба, уночі переважно млява, не відкушує червяка по шматках з двох кінців, але всмоктує його: почавши із гачка, доки риба проглотить другий кінець хробака, перший кінець із гачком уже буле у шлунку, забезпечивши надійну засічку і неможливість рибі виплюнути приманку).
Таким чином роблять із жабенятами (зачіплюють її 2-3 гачками), вишні насаджують через гачок на волосінь у формі «шашлика».

Через 2 години, спалившись під сонцем, я вирішив скупатися і це допомогло мені «охолонути». Згодом я надумав спуститися нижче по течії, зокрема половити в місцях сильної стрімкої течії (особисто я не зміг перейти убрід річку), і це виявилося правильним вибором, адже через декілька днів мені один знайомий розказував, що у місці, де я так завзято ловив, систематично раз-два в місяць працівники місцевого камінно-дробильного комбінату проводять «електроліз» води, виловлюючи необережно заплившу сюди рибу методом високовольтної електровудки (кидають одні кінці проводів у воду, інші на високовольтні лінії електропередач). За весь час я у цьому місці побачив лише одну нересницю.

Відійшовши вниз по течії метрів 150, я зауважив досить непогане місце як для засідки форелі у гірській річці (фантазії базувалися на прочитаних журнальних і книжкових статтей про ловлю форелі і лосося у гірських річках). Місце: швидка течія, глибина до 1 м., похиле сухе дерево, що звисає над водою (отже, наявність короїдних комах, личинок, гусені, що падають у воду і тим самим утримують рибу на одному прикормленому місці), великий підводний камінь, що виступає з води – думаю, ну точно під ним сидить форель, інакше бути не може!
Кидаю раз, другий, третій – кілька спроб невдалих, та й течія швидко зносить легку блешню до берега, - вирішую зайти у воду і стати трохи вище каменя, закидую і раптом бачу, як досить пристойна рибка стрімко «вилітає» з-під каменя услід блешні, але чи то з обережності чи через опір течії уже під берегом розвертається і так же блискавично ховається під камінь. Ну точно форель, - думаю, - і плями і колір! (звісно ж фантазія працює швидше за мозок). Кидаю-кидаю, - абсолютний нуль. Вирішую спуститися ще нижче, а коли повертатимуся, то ще раз спробую.

Нижче по течії з’явилися дуже глибокі ями, глибиною від 3 метрів, отож і тут кидаю – нуль. Скупався, відпочив, походив кругом, раптом таки впіймав рибку – невеликого головеня, грам 200. Ну, звісно ж, само собою звідкілясь повернувся рибальський запал – зграя, - думаю і починаю обловлювати усе кругом. За цим заняттям я провів цілу годину, але попри від’ємний результат і біль у кисті лівої руки через «мертве» тримання вудлища, цей час приніс мені багато задоволення і позитивних вражень.

Близько 17 години вирішую повертатися додому, не забуваючи відвідати ту саму «форель». Свідомо замінюю блешню на іншу (могла запам’ятати або, якщо саме ця блешня рибу чимось насторожила, щоби не відлякувала) і кидаю її подальше до протилежного берега таким чином, щоби течія знесла-занесла її під самий камінь. Але не під каменем мене чекав сюрприз – як тільки закинув, одразу ж удар і приємний опір на кінці волосіні. Як це приємно підтягувати сильну гірську рибу через стрімку течію! Набагато більше вражень від процесу, аніж від результату! Звісно ж ніякої форелі я не витягнув (багаторічна мрія спіймати форель-лосося так і залишилась мрією до наступного літа), - це був головень, грам 500. Він сидів-грівся під самим берегом, чекаючи, чи не впаде якийсь необережний стрибунець у воду. А сам необережно попався на гачок. На цьому всі мої пригоди цього дня завершились.