Блог

Спекотне літо цього року видалось напрочуд посушливим, жарким, майже неможливим. Але що поробиш, робота вимотала за рік усі нерви і сили, свідомість просто прагнула змінити обстановку і відпочити, душа прагнула поринути у спілкування із природою в зелені обійми безлюдних диких куточків природи.

Через погоду відпустка видалася відносно невдалою і тільки по тій причині, що обмежувала можливість насолодитися природою у повній мірі. Повна міра для мене -  тріо занять, якими я захоплююсь і які приносять мені радість спілкування з природою. Це риболовля, полювання і збирати гриби. Кожне заняття приносить своє задоволення, кожне містить якийсь свій містичний ключ до розуміння і поєднання із природою.

 

Господь створив перших людей у Едемі, Він зробив Адама покровителем природи, власне Він створив природу для людей. Коли людина віддаляється від природи, вона розриває зв’язок людини із Богом, бо через творіння Бога ми перш за все пізнаємо Його велич, досконалість; природа є прообразом первинного місця призначення людини - Раю. Якщо наука ділить матерію на живу і неживу природу, то людина, яка живе серед неживої природи, яка оточує себе неживою природою - сама перетворюється на неживу природу, мертву природу, її серце кам’яніє, її душа висихає і губиться у штучному хаосі системи соціальних, економічних та політичних взаємодій та впливів. ..
Погода цього року, на превеликий жаль, майже унеможливила походи у ліс у пошуках грибів. Правда, як тільки вони почали з’являтись, після останніх у цьому літі дощів - в червні - на початку липня, вдалося два-три рази прогулятися свіжим післявесняним лісом і знайти декілька грибочків, власне непогано так грибів можна було назбирати, але промислового запалу не було, була впевненість , що попереду ціле літо та осінь і грибів ще назбирається для зимових грибних супчиків та підливок. Та так тривало десь два тижні. В липні як почалася посуха, так земля не бачила дощу аж до кінця серпня. Оскільки пишу ці мемуари саме в кінці серпня, то ще сподіваюся, що буде дощик хоча б у вересні і гриби знову появляться.

 

Слід сказати, що посуха цього літа була дуже небезпечною для природи та людей. У багатьох людей пересохли криниці; ставки та невеликі озерця також пересохли, риби не стало, так як дітвора і дорослі по-хижову накидалися на рибу, якій було нікуди діватися через брак води у водоймах. Те ж саме на ріках. У нас тече невелика річка, проте з багатьма глибокими заплавами та ямами, проте через посуху ці ями оміліли і це знову ж таки завдало проблем для рибних ресурсів у ріці. Місцеві «промисловці»-браконьєри кинулися вичищати річку від риби як великої, так і малої, як сітками, крошнями, екранами, так і остами в нічний час, спершу били крупнішу рибу, згодом всю, яка попадала. І це проблема екології не тільки всього Калуського району, а й усієї України. Саме тому рибний потенціал щороку скорочується. Рибі не дають розмножуватися, підростати, її просто винищують тупо і підло.

 

 

Бити рибу остами так же небезпечно як і електровудкою. Тобто з усієї ураженої риби браконьєр забирає тільки невелику частку здобичі, решта гине. Б’ючи остами, багато пробитої наскрізь риби тікає, звільняється з гострих зубців ост, і маючи пробиті внутрішні органи та хребет, падає на дно і гине. Поки виросте старий, досвідчений браконьєр, він за час «вдосконалення навиків» знищить без користі для себе масу риби, особливо більшої і здатної нереститися, а тим більше в нерест, коли риба особливо сильна і легше вискакує з оста, згодом гине, а з нею і мільйони ікринок, майбутні риби. Один мій знайомий розповідав, що вони, будучи наглядачами ставків, часто вночі били рибу остами. Коли восени ставки спустили, усе дно ставків було вкритим мертвими рибами; риба роздулася, у воді повільніше гниє, і заражає водойму.

Я особисто уже звик до такої тенденції і у мене виробилася уже своя стратегія сезонної риболовлі. Так ось, до нересту я стараюся не ходити на рибалку, якщо вже дуже закортіло, то все, що ловлю - відпускаю, адже навіть якщо нерест ще не оголосили, риба вже має ікру, а ця риба як золота - цінна для кожного риболова, якому не байдужа подальша доля рибних ресурсів у водоймі. Період нересту збігається із періодом посту - а значить треба постити, дати рибі спокійно віднереститись.

 

В час нересту кожного року в кожному селі і місті, на кожному метрі річки чи озера відбувається масова бойня риби, люди навіть з столовими вилками лізуть у воду, щоб забити рибу. Сотні метрів сіток одна за одною перекривають річку і доступ рибі до місць нересту. Б’ють остами, електровудочками вдень і особливо вночі, коли риба не бачить, куди тікати і непорушна. Вибивають усе підряд, чудом може щось пройти вище по течії, може одна риба і рятується з тисяч.

 

Тим часом деякі риби, якщо виживають, відкладають ікру і переважно залишаються на ямах або пробують повертатися у русла великих річок, звідки вони прийшли, хоча по дорозі їх знову чекають кола пекла сіток, ост, електровудок і т.д.

 

Риба, яка залишається на ямах, і є об’єктом мого лову. Я знаю час і маршрути просування «загонів зачистки», людей, які до осені повністю вибивають усю рибу. Наприклад, після нересту я обловлюю ділянки річки поблизу мого села вниз і вище по течії. До кінця літа встигаю щось зловити, поступово просуваючись на декілька кілометрів далі. Звісно ж влітку на спінінг великих трофеїв не зловиш, так як помітив, що крупніша риба у невеликій водоймі є особливо обережною і хитрішою, проте на осінь, коли і крупна риба виходить на жор, риби в ріці не залишається, не те, що крупних екземплярів. Виживають мальки риб фактично на палець, не більші, всіх вибивають. Це я конкретно говорю про Калуський район. Таким чином, що я зловив - то моє, проте завжди обідно, коли ти ловиш середніх розмірів рибу і то коли пощастить зловити, а інші вихваляються, що зловили мівмішка риб на пів руки, за цілу ніч остами і сітками. В нашій державі чинним є тільки один закон - Конституція українського безпредєлу, так і існуємо.
Єдиним порятунком для нормального рибака є грози і затяжні дощі, коли сильно піднімається вода і в цей час є ймовірність, що вона принесе якусь свіжу рибу, але цього літа дощу взагалі не було, не те, що гроз.

 

Повернусь від проблематики до суті. Риба цього літа клювала по класичних законах. В спекотні вечора після 6-вечора клював добре карась, і чим далі до заходу сонця, тим активніше брав більший карась на хліб чи тісто. На черв’яка клював дещо слабше. Часто бувало навпаки, карась клював о 6-7 вечора, а ближче до вечора переставав клювати, не знаю, з чим це було пов’язано, можливо на вечір він переміщався на абсолютну мілину у водорості, не знаю. Власне карась - це і все, що я ловив на вудку.

 

З хижими рибами було не зовсім класично. До кінця серпня я був впевнений, що в річці абсолютно немає щуки. Адже досвід минулих років показував, що навіть дрібна щука-трав’янка клює цілий рік, навіть і особливо влітку, на будь-що і будь-коли. А цього року червень-липень-серпень жодної покльовки, тобто удару. Навіть не била малька по воді. І це після багатогодинних прочісувань і блешнями, і воблерами, і силіконом. Зате завзято на вертушку ловився головень та окунь, на лодоню-півтора, стандартних розмірів.

 

Це викликало думку, що щука, головень і більші окуні не пройшли людську люстрацію сіток і ост, тому і нема щуки. Адже щука, хоч і молода, сама по собі є великою і вмістимою для сітки. Як виявилося, так і було. Фактично щуку я знайшов вкінці серпня, коли перемістився на нетронуті браконьєрами ями за декілька кілометрів від найближчого села.

 

Отже, я знайшов і вподобав собі декілька поворотів річки з непоганими глибокими ямами, які попри посуху все одно мали глибину близько двох метрів і вирішив там остаточно заселитися. Ходив туди рідко через далеку відстань, проте щастило щось впіймати, головня чи окуня і по декілька штук. Особливого жору не було, так як погода трималася стабільно спекотною. Природа подавала всі ознаки передчасного приходу осені - жовті дерева, опалі листя, суха трава, синіше небо, достигаючі плоди... Проте риба в календар не дивиться, для старту її осіннього жору необхідна зміна температури вниз. Різке зниження температури настало якраз в останні дні моєї відпустки і я вирішив скористатися шансом, в останній день відпустки вирушив на свої ями. Прихопив із собою чоботи-заброди, адже по воді пересуватися набагато легше, аніж по зарослому чагарниками та високими травами берегу, який повен отруйного борщівника, терену, кропиви, осінніх павуків-велетнів та змій. Чомусь потягнуло мене нижче по течії, там також є яма, проте я на ній нічого не ловив, та й місце це особливо небезпечне, повно гілок, дерев у воді, але думав собі, на свої ями ще рано йти, не та година, спробую тут. І як пороблено, зачепив я свою улюблену вертушку прямо під протилежним берегом за коріння якогось дерева під водою. А берег то високий, більш як два метра стрімкої стіни прямо у воду. Сіпав, думав, що відчепиться сама. А досіпався до бороди на катушці,  ще й до повного щастя як завжди шершень до мене причепився, я розізлився, смикнув і обірвав блешню. Трохи розчарований, пішов я назад, на свої ями. Взяв іншу блешню, потім ще іншу, потім силіконки... Риба навіть не била, та й проводки мені не подобалися, не привик я до інших блешень, одна важче йде, друга по верху, не глибоко. Обернувся назад та й думаю, без тієї блешні не буде того задоволення і результату, що цими.

 

 

Повертаюся і йду назад, знімаю рюкзак, спінінг на бік. Прикинув обстановку, зразу ж пожалів, що досі не купив паракорд, зараз би прив’язав до верби і спускався б по стіні берега. Прийшлося імпровізувати, виглядало усе як недосвідчений скелелаз намагається сповзти по стіні берега, хапаючись за виступи глини, яка постійно відвалювалася в руках. Добре, що хоч сухі, але міцніші корені виступали з берега, за них я і тримався. Обдивився то дерево у воді, не видно моєї блешні! Я розчарований, стільки часу і зусиль потратив, повертаюся по вертикальному березі, і аж у кінці, де вже мав підніматися, помітив її, рідну. Дотягнувся, забрав. Погода була занадно прохолодною, щоб плавати у воді, та й вечір наближався, не встиг би просохнути. Повернувся на ями. І ніби компенсація за всі ці зусилля, почалися моменти адреналінових покльовок. Окунь, щука, знову щука... Вони були такими сильними, такі потяжки витворяли, що після сезону ловлі долонних екземплярів, ці риби виглядали на трофейних гігантів. Обловивши, вирішив йти вище на другу яму. Там половив, нічого не клювало, вирішив трохи почекати, щоб сонце зайшло. Перекусив, намилувався природою і взявся за спінінг. Бац, потяжка, до самого берега з води не показується... окунь! Викинув на берег, виліз на берег, відчепив, знову ловлю. Потяжка, вітражі, жилка ходить вліво-вправо, через декілька хвилин ,- щука! Виліз на берег.

 

Сонце вже зайшло, більше нічого не клювало, думаю, підійду до початку перекату, щоб перейти річку і йти додому. Ну і кидаю по дорозі блешню на всяк, провсяк. Ну і тут несподівана покльовка, ривок тугий, якби зачеп, тоді тремтячі рухи жилки вліво-вправо, взад-вперед. Щось там вирує у глибині, щось аж жилку з фрикціону розмотує, а руки аж трясуться, свідомість повністю сконцентрована на кінці жилки у воді і приблизному місці риби з блешнею у глибині. Туди-сюди, хвилини боротьби, спінінг вигнувся напополам, катушка ледве прокручується і нарешті красуня показується, такий різкий погляд якби повен люті і жорстокості, вона так вміє. Хапає повітря, тоді рве знову в глибину, я вудлище піднімаю на себе, вона вистрибує з води і робить свічку, розкритою пащею трясе блешнею, із страхом помічаю, що трійник слабо застряг у пащі, фактично за край нижчої щелепи. Уже реально переживаю, ще одна свічка і давай до побачення... Одразу ж друга думка завдає удару - як витягнути щуку і то швидко, щоб не зійшла, секунди на рахунку. А берег то високий і стрімкий, абсолютно вертикальний, висотою майже 2,5 м. В паніці, будь-що-буде, вирішую таки моментом смикнути спінінгом і викинути з води щуку на берег. Щука на той момент уже піддалася, підкрутив ближче до берега, і плавним, але сильним ривком висмикую її з води.

 

 

 

Вона ефектно вилітає з води, на половині шляху в повітрі з пащі вилітає моя блешня і щука, з висоти близько 2 м. падає назад до рідної стихії. Але не у воду, біля самої води під стрімким берегом виросла гуща трави, на три ступні розміром. І щука, впавши прямо в ту траву, певно забилася трохи чи просто не зрозуміла нічого, завмерла. Буквально за декілька секунд я відкидаю спінінг всторону, знімаю рюкзак і закинувши ноги, вистрибую з берега, цілячись бодай однією ногою у ту траву. Моментом схопив щуку і щосили викинув її вверх на берег, аж страшно стало, над головою ще десь метр берега. Знову пригадав набуті в той день навики скелелазання, почав видовбувати у глиняній стіні вертикального берега ямки, туди ставив руку, фіксувався і роздовбував ямку для іншої руки, ногами те ж саме. Проліз метр вище, вже діставав руками поверхню берега, намацав жмути трави, схопився за них і почав підтягуватися, ногами біжачи по сипучій глині берега. Через 5 хв. вже був на березі. Розклав увесь улов, сфотографував і вирішив, що на сьогодні пригод вистачить, тим паче, що виттям і гарчанням доносилось наближення диких собак, а з ними без рушниці бажано не пересікатись. Ліхтарик в руки і додому... сподіваюсь, осінь принесе таку ж кількість задоволення та трофейних потяжок.

     
... 8 серпня відбулося відкриття сезону полювання на пернатих. Це час, коли всі мисливці масово розпочинають бойові дії проти качок і різних пернатих. З класичної позиції, полювання як і відкриття полювання передбачає участь мисливця у дикому світі природи, влиття в той потік і сценарій дикого життя, яке існує по правилах виживання, це світ інстинктів, вічного голоду, хитрості і краси. Мисливець, вливаючись у цей світ, стає частинкою цього дивовижного театру, він ніби поринає в інший вимір. Щоб стати досвідченим мисливцем, йому слід набувати досвіду. Він повинен спершу спостерігати за природою, вивчати поведінки та вміння тварин, розгадувати їхні хитрощі, вивчати рівень обережності та чуття, переймати їх та, вдосконалюючись, пробувати перехитрити звіра, стати більш пильнішим і обережнішим за нього, проте все зводиться до одного - перехитрити, і це є мистецтво, це спосіб класичного підходу до методу полювання. Але цей класичний метод передбачає відносини між мисливцем і звіром на рівних умовах. Не є мисливцями ті, хто хижо намагається зруйнувати баланс рівних умов полювання. І тут виникає необхідність вкотре наголосити на дотриманні неписаного кодексу моральної етики полювання.

 

 

Адже багато мисливців, які не здатні стати справжніми досвідченими мисливцями, оминають набуття досвіду та навичок класичного полювання і як і в рибалці, це призводить знову ж таки до проблеми браконьєрства. І це поняття не відноситься до суто браконьєрів, воно також стосується багатьох простих мисливців. Справа в тому, що кожен нормальний мисливець покликаний перш за все дбати і захищати природу. Трофей, який він здобув, повинен бути плодом і результатом діяльності, якогось позитивного вкладу у життя природи. Власне, він і сам повинен з розумом втручатися у баланс природи, так би мовити, управляти і впливати на ту чи іншу сферу природи. Для прикладу, минулого року на моїй ділянці полювання було дуже мало зайців. І маючи можливості, я не вибивав залишок зайців, навпаки, старався не стріляти, хіба би вже був би якийсь дуже жирний чи слабкий заєць - потенційна жертва лисиці. Але зате я намагався більше вполювати лисиць, яких минулого року розвелося досить багато. Кількість лисиць означало зменшення кількості зайців, і тут слід було втрутитись, адже кількість зайців була під загрозою, а лисиці, знищивши зайців, перейшли б на свійський раціон домашньої птиці. Щоб всього цього не допустити, довелось трохи постріляти лисиць. Таким чином цього року зайців дуже багато, а от лисиці мало. Зайців настільки багато, що вони відкрито бігають по селі і приносять шкоду землеробству. Тому цього року хутрова ціль - зайці. А лисиці, ласуючи зайцями, дозволять собі розмножитися у кількості на наступний рік.

Аналогічно на полях. Якщо є багато диких собак та яструбів, значить зменшується кількість перепілок, куропаток, диких голубів, а також тих же зайців, яких розривають дикі пси та легко ловлять великі яструби.

 

 

Не можна проводити полювання промисловим методом. Маю на увазі, не тільки перевищувати денний ліміт кількості добутої дичини. Кожен мисливець повинен досконало знати особливості своєї зброї та боєприпасів, не можна стріляти в дичину, яка є надто далекою для цілковитого ураження, адже поранена, вона все одно тікає, проте потім здихає марно.  Не можна стріляти у стаю птахів, намагаючись поцілити у кожну чи попасти «хоч в якусь». Результатом буде ранення майже всієї зграї, і всі пернаті під загрозою здихання. Це кощунство і такі мисливці являються ніякими не мисливцями, а тим же бидлом і дикунами. А основною причиною цієї проблеми є алкоголь. Українські мисливці звикли до надмірного алкоголізму, це для них не відпочинок, а бидляча нагода напитись і постріляти у все, що рухається. Не раз на відкритті полювання бачиш мисливців, ледве на ногах трималися, стріляли по кущах і в небо, щось там комусь доказували. Але це вже вночі, а ввечері, уже будучи досить п’яними, починали масову бойню птахів, 90% яких здихає по корчах і камишах, та відлітаючи підранками, марно гинуть. П’яні мисливці стріляють у все, що рухається і на жаль, уже через місяць майже немає птиці для полювання.

Моя ділянка полювання в селі знаходиться на прибережній території двох річок. Качки тут дуже мало, переважно залітні, проте на вихідні, коли на сусідні ставки з’їжджається армія мисливців Калуша та району, завжди є шанс, що перелякані качки у пошуках тихіших і безпечніших місць прилітатимуть на менші ріки довкола. Вся стратегія полювання зводиться до декількох етапів. Початок сезону – качка. Вересень, тобто місяць, коли качки майже нема, - тоді це голуби, куропатки, перепілки. Жовтень – знову качки, великі, на той час жирні, часто залітні як кажуть, «сибірські», які з далекої півночі прилітають південніше.

 

Так сталося, що у зброю я закохався настільки, що перед покупкою мене не цікавило ні власне полювання, ні тема мисливства взагалі. Просто хотів мати зброю, рушницю, «справжню», не пневматичну, тобто, не іграшкову. От і купив на свою голову короткого турка – Hatsan Escort MPS, ствол – 51 см, помпа, 12/76, циліндр. Будучи ще у свій час недосвідченим мисливцем, злився і цікавився, як то так, що стріляю в качку, а їй по-барабану, летить собі спокійно, на мене уваги не звертає?... Аж опісля я зрозумів, яку зробив помилку, коли вирішив стати мисливцем із стволом 51 см. Мені власне доказали це інші мисливці, які стріляли зі своїх двостволок у воду, щоби показати, яка кучність і розсип у них і яка у мене. Розчарувавшись, я вже ледь не вирішив позбутися своєї рушниці, проте за літо перерив увесь інтернет, щоби остаточно переконатися у цьому виборі. Проте в інтернеті, на форумах я зустрічав людей, які позитивно ставилися до полювання із коротким стволом, прочитавши всі ці аргументи, я зробив аналіз і вирішив не позбуватися рушниці (двостволки мене ну зовсім не приваблюють, не знаю, чому, може просто фільмів про дробовики передивився), проте адаптуватися до способів полювання із коротким стволом. Моя тактика полягала у полюванні із підходу (на малих ріках інакше не буває), стрільби на відстань до 25-30 метрів (дальше стріляти з моєю рушницею - тільки підранка зробиш) і обов’язково патрон, він у мене на качку №2 і №3, до речі, помітив, що магнуми і напівмагнуми (семі-магнуми) є менш ефективними, аніж прості патрони, купую марку Ріо та Тахо, сам крутити не вмію і з моїм везінням не хочу. Добре є «робити зарядку» перед кожним полюванням – імітуючи полювання на ділянці 10-20 метрів пробувати цілитися в уявних злітаючих качок, різко рухаючись в різні сторони, ніби качка різко взлетіла, робити імітацію прицілювання і вистрілу. Ця вправа дозволяє мисливцю пробудитися від повільного буденного способу життя, розбудити чутливість, різку реакцію тіла і розуму, та підготувати очі/вуха до високої чутливості та рефлекторного прицілювання.

 

Зараз важче вполювати качку, адже вона ще молода і рухлива. У жовтні вона вже буде жирною і повільною, тоді і є що стрельнути і є що приготувати.

Вкінці серпня мав неприємний випадок вполювати буквально каченя, не очікував, що качка буде мати другий в році виводок, каченятам близько 1-2 місяців, було досадно, що змарнував качку, краще б підросла, а тут і їсти нема що, а переводити таким чином дефіцитних качок також не хочу. Тому поки що хай підростають, як вже писав вище, у вересні полювання має бути на диких голубів, перепілок і куропаток. Також серйозною альтернативою у вересні є риболовля, це період, коли Хижак, будучи влітку ще малим, набирає значно більших розмірів і починає прожорливо полювати, тому цей період і називається осіннім жором. Вересень якраз є найоптимальнішим місяцем для риболовлі на малих ріках, адже у жовтні крупніша риба зникає, відходить далеко вниз по течії на великі ями і готується до похолодання.

Власне яким буде вересень і взагалі осінь, яким буде сезон полювання і риболовля цього року, час покаже, а поки що слід насолоджуватися цим чарівним осіннім періодом і отримувати від природи усі ті дари, які вона плекала і готувала протягом року, щоби передати нам через руки щедрої осені.