Новини

Кабан – нежуйна парнокопитна тварина. Єдиний представник цієї родини в нашій країні. Раніше він був поширений лише в Євразії і північній Африці. Зараз штучно розселений в багатьох країнах світу. Надзвичайно перспективний мисливський вид. В Україні розповсюджений в усіх без винятку областях. Коментувати цю таблицю нема потреби. У порівнянні з європейськими країнами у нас просто смішні показники чисельності, як і величини вилучення з популяції. В Криму кабан акліматизований. Статевої зрілості досягає на другому році життя. Шлюбний період - в жовтні-листопаді. Після 4,5 місяців вагітності свиня в спеціально облаштованому лігві народжує 4-7 і навіть 12 поросят. Чисельність виду може змінюватись в значних межах. Надзвичайно висока чисельність кабана була в відселеній чорнобильській зоні, але після спалаху чуми свиней, щільність популяції нині дещо зменшилась. Очікувати зростання чисельності цього виду до попередніх показників в зоні нема підстав в силу ряду обставин. По-перше, нині значно погіршились кормові умови для кабана через заростання лісом населених пунктів та полів. По-друге, цей вид знаходиться під сильним пресом вовків і людини. Постріли і полювання в відселеній зоні не таке вже й рідкісне явище. Неодноразово вчені пропонували надати Чорнобильській зоні статус природоохоронної території. Але це питання залишається невирішеним до цього часу. Раніше тут існувала єгерська служба, але вона була ліквідована. Зрозуміло, що нинішній стан з охороною від браконьєрства чи правильніше з її відсутністю у Чорнобильській зоні влаштовує багатьох. Але дичина в зоні це не таке вже й багатство у порівнянні з деревиною… До речі, в білоруській частині створено Поліський радіологічний заповідник і ситуація там набагато краща, ніж у нас.

Зовнішність дорослого самця кабана, або вепра, чи сікача, як його називали в старі часи, має вражаючий вигляд. І найбільше нас заворожує в цьому звірі його непомірно велика, схожа на клин голова з іклами. Смугасті поросята, котрі в людини викликають часто посмішку, мають маленьку голову. Але з часом морда у них видовжується до великих розмірів: виростають масивні щелепи та так звана нахоботна кістка, до якої і прикріпляється всім відомий “п’ятачок”. М’язи шиї у кабана добре розвинуті і йому легко розривати грунт, знаходити личинки хрущів, мишовидних гризунів і навіть виявляти зимові скупчення жаб. “П’ятачок” у вепра дуже цікавий і універсальний орган. Різні його частини тварина використовує з різною метою. Верхній край “п’ятачка” - це мозолистий наріст. Він гладкий, пружинистий, без щетинок, і виконує роль лемеша плуга. З боків і знизу “п’ятачок” м’який, вкритий волосками і саме цими частинами звір, доторкуючись до корму і обнюхуючи його, визначає придатність корму для вживання. Тому їжа в шлунок кабана потрапляє невеликими порціями і непогано очищена від землі.

Даний вид унікальний за багатьма показниками. Серед копитних це єдиний вид, який окрім рослинної їжі вживає у великій кількості ще і тваринну. Всеїдність кабана, здається, не знає меж: дощові черви, трупи тварин, жаби, змії, ящірки, молюски, полівки, хрущі і їх личинки. Науковці знаходять в шлунках кабана і його екскрементах до 120 видів їжі. А зуби в звіра настільки міцні, що навіть дроблять кістки копитних. Особливо багато тваринної їжі вживає цей вид в осінній період і взимку. Наприкінці 1980-х років в багатосніжні зими кабани, особливо самці, масово відвідували залишки здобичі вовків. Як правило, після їх приходу від жертви мало що залишалось. У пошуках корму чи втікаючи від переслідування, звірі здатні пройти не один десяток кілометрів. Взагалі, в місцях, де кабанів часто переслідують мисливці, у них виробилась ефективна захисна поведінка. Вони роблять великі добові переходи.

Для того, щоб успішно пережити зиму, тварини накопичують велику кількість жиру. Сало - це і захист від непомірних втрат тепла і запас поживних речовин на період нестачі кормів. В холодну пору року тварини влаштовують собі спеціальні лігвища з трави, гілок, очерету. В такі лігвища звірі лягають часто всім табуном. Це теж зменшує втрати тепла. Сучасні кабани стали до того ще і доволі високими на ногах, що покращило можливості їхнього пересування по снігу. Всі ці особливості екології виду і будови тіла дали можливість диким свиням заселити північні регіони Росії, де вид до останнього часу був відсутнім.

В українській популяції кабана є і осілі, і мігруючі особини. Вони живуть і поодинці, і сім’ями, і компаніями, і гуртами. Соціолог констатував би такий факт: сім’ї у цих звірів неповні, матері - одиначки. Дика свиня виховує виводок без допомоги самця. Вона влаштовує тепле, добре захищене лігво, з дахом над головою. В цей період вона перебуває весь час поблизу виводку на невеликій території, але за небезпеки, якщо поросята можуть за нею рухатися, переводить їх на нове місце. В Поліссі до останнього часу існувало варварське браконьєрське полювання на малих поросят і самку-свиноматку. Дві-три свині з виводками в подальшому можуть об’єднуватись у компанію. До такої групи можуть приєднуватися і молоді кабани та свинки. В такій компанії існує строга дисципліна. Ватажком стає найбільш стара і досвідчена самиця. Влітку такі компанії дуже чутливі до фактору непокоєння і полювання через те, що молоді поросята не можуть здійснювати значних добових переходів. Молоді звірі, переважно у віці 1,5 роки, можуть утворювати і свої окремі компанії. Такі особини широко кочують. Нарешті, гурт - це найвища форма об’єднання роду кабанів, яка може ефективно протистояти хижацтву вовків і браконьєрству.

Як утворюється гурт? Самець у розквіті сил усамітнюється на певній ділянці території і починає її охороняти. Він мітить іклами дерева, залишає на стежках хімічні маркери - пінисту оранжеву рідину з різким запахом. Вепр-господар території чекає приходу свиней. Але часто все одно ходить за компанією самиць, особливо якщо серед них є свині в тічці. Інколи до гурту приходить ще один самець. В такому разі між кабанами-конкурентами проходять справжні турніри. Одного разу я був свідком такої дуелі. У вечірній темряві почулося хрюкання, виск, ухання, гарчання, клацання іклів і тупіт диких кабанів. Але було незвичним те, що звуки долітали з одного місця. Я обережно підійшов туди і побачив трьох кабанів. Самиця стояла на місці, а два кабани бились. Вони деякий час кусались, штовхались, сопіли, вищали і гарчали. На загривках шерсть стояла дибки, з рота летіла піна. Поєдинок мені трохи нагадував зустріч боксерів-професіоналів. З-під ратиць летіла земля і тріщали кущі та деревця. Я чекав, чим же закінчиться ця історія. Нарешті, слабший самець здався і втік в кущі. Переможець швидко застрибнув на самицю. Свиня, очевидно, довго чекала цієї миті і дуже швидко побігла по колу. Сікач тримався за самку передніми ногами, а задніми швидко дріботів. Зробивши кілька пробіжок по колу і, певна річ, стомившись, свиня збавила темп. Шлюбний ритуал повинен був би наблизитись до логічного завершення... Однак у цей час знову з’явився суперник. Він, очевидно, встиг відпочити і відразу вдарив кабана-наїзника збоку. Той зіскочив на землю. Самці знову в лютій ненависті накинулись один на одного. Самиця відразу зупинилась на місці, як вкопана. Вона, як і я, з нетерпінням чекала результату поєдинку, котрий затягувався на невизначений час. Свині поєдинок, очевидно, набрид і вона почала віддалятись. За нею побігли і сікачі. Зовсім стемніло. Я теж обережно пішов додому. А мені вслід ще довго долітало хрюкання, гарчання і тупіт...

На території Овруцько-Словечанського кряжу, на північ від Поліського заповідника, донедавна ще існували архаїчні прадавні форми лісового свинарства. Така форма утримання домашніх свиней впродовж всього теплого періоду в лісі була характерна ще для часів Київської Русі. При цій формі утримання свиноматку навесні просто відпускали в ліс. Вона там парувалась з диким вепром, народжувала і вигодовувала поросят. При настанні холодів та снігопадів свиня з виводком поверталась до теплих хлівів господарів. Частіше за все разом з нею повертався і дикий кабан, якого господар змушений був відганяти від садиби. Так розповідають легенди. Насправді дикий вепр міг супроводжувати свиней лише у тому разі, коли серед них була самка в охоті. Фахівці-краєзнавці, вивчаючи традиції древлян, дійшли висновку, що слово “здоров’я” утворилось в свою чергу від “здор” (сало), всім відомої назви свинячого жиру. Наші пращури говорили, що коли в харчуванні буде вдосталь сала-здору, то буде і здоров’я. В минулому вираз “здоров’я” означав не тільки відсутність у людини якогось захворювання, але і її здатність впродовж тривалого часу виконувати важку фізичну роботу. Треба відверто сказати, що лісове свинарство в дубових лісах до цього часу дуже мало досліджене. Випас свиней у лісі під наглядом пастуха - це явище загальновідоме. Але утримання свиней без нагляду пастуха... Господар лише періодично приходив та наглядав за тваринами. Це була дуже важлива архаїчна сторінка історії життя наших пращурів. Створення значного запасу продуктів із свинячих жирів, меду диких бджіл та сушеної риби давало змогу лісовим племенам слов’ян переживати холодні зими і роки неврожаїв. Полювання на диких кабанів та розведення напівдомашніх свиней - лісове “здорництво”, протягом кількох тисячоліть були одними з головним занять жителів Полісся. Слов’яни намагались змилостивити старих богів і приносили їм пожертви. В дубових лісах існував звичай збирання великої кількості жолудів. З жолудів виробляли борошно. Спочатку плоди сушили, відокремлювали оболонку, мололи на ручних жорнах і нарешті отримували готове борошно. Заготовляли жолуді возами. Від древнього слова “жолуд” і пішла назва “жолудок” – шлунок. Від тривалого вживання коржів з борошна жолудів людські шлунки ставали синіми, траплялося отруєння. Борошно з жолудів можна було вживати впродовж короткого часу або додавати періодично до їжі. До цього часу не зовсім точно трактується питання про те, чому слов’яни найбільше поважали дуб і чому виник культ поклоніння дубу? Дубові ліси в ті часи давали змогу слов’янам успішно виживати. Ліси з інших порід в уяві тогочасних людей виступали як пустеля, котра не дає змоги добути там продукти харчування. Але і в дубових лісах багаті урожаї жолудів були не щороку. Змістовний матеріал про лісове свинарство та про старі ритуали був зібраний краєзнавцем з Коростеня Миколою Брицуном.

Турнірні поєдинки рівних по силі противників-сікачів частіше за все не приводять до смертельних випадків чи каліцтва. В місячну ніч є всі шанси поспостерігати за шлюбним ритуалом. Спочатку самці довгий час погрожують один одному. Шерсть у них стає сторч. Вони махають головами з боку в бік. При цьому низько її нахиляють та сухо клацають іклами. Потім починають повільно наближатися один до одного. Якщо навіть після такої, суто візуальної демонстрації сили, ніхто з суперників не відступиться, починається вже справжній силовий турнір. Кабани піднімають вгору морди. Намагаючись вчепиться в морду противника, штовхають один одного боками. Тригранні гострі ікла кабанів, котрі сягають зрідка навіть 30 см, страшна, грізна зброя. Передня частина тіла самця захищена калканом - товстою і міцною шкірою. Тому ікла не завдають їм глибоких чи якихось небезпечних ран.

Полювання на кабана в слов’ян вважалось таким, що несе загрозу життю людини і вони інколи іронізували з цього приводу. Казали, що йдучи на кабана, треба на всяк випадок покликати і попа... Хто його знає, як складеться полювання, і, можливо, треба буде правити “службу божу” за небіжчиком. В Росії є така популярне прислів’я: “На медведя идеш, соломку бери, на кабана идеш – гроб тящи”.

Всім відомо, що кабани в пошуках їжі риють землю. Багато хто вважає, що це шкодить дикій природі. Я особисто з таким твердженням абсолютно не згоден. Справа в тому, що в звичайних умовах дикої природи трав’янисті рослини стравлювались копитними, нищились. Копитні степів і лісів формували рослинний покрив. Зритий ґрунт – це перша умова загортання насіння для проростання. Наявність певної частки переритого ґрунту – це умова підтримання високого біорізноманіття в природі. Особливо відчутна діяльність дикої свині в дібровах. За таких умов, окрім того, що ці всеїдні тварини знищують велику кількість шкідників лісу (соснового п’ядуна, травневого хруща і ін), вони загортають в ґрунт і органіку – сухе листя, гілки, жолуді. Наприклад, кабани можуть знищувати до 30-40 % личинок хруща.

Ще одній з найбільш ефективних адаптацій кабана до проживання в нашому прохолодному кліматі - влаштуванню спеціальних теплих комфортних лігвищ - в нашій літературі приділяється зовсім мало уваги. Можна виділити велику кількість типів лігв кабана, які мають відмінності у функціональному призначенні протягом року. У цього виду існують колективні і одинокі лігва. Колективна терморегуляція у групи кабанів є досить ефективним засобом збереження тепла в зимовий період і покращення виживання.

При проведенні масових розтинів шлунків кабана в Поліссі було встановлено, що вони поїдали жаб. Це можна пояснити тим, що в зимовий час ці звірі навчились знаходити місця зимівлі жаб і полювати на них. В сильні морози кабани часто спеціально ходять вовчими слідами і підбирають залишки здобичі цих хижаків. Сидячи одного разу на засідці біля добутого вовками лося, я був свідком підходу і поїдання решток декількома великими самцями і групою свиней з поросятами. Картина, коли зголоднілий кабан кидається на змерзлу тушу, дуже колоритна...

До речі, на селі домашнього кабанчика вигодовують до великих розмірів і зовсім не прислухаються до порад наукової літератури про те, що економічно - це збитково і краще забивати свиню в більш молодому віці. Праця землероба була надзвичайно тяжкою, виснажливою і калорії українському селянинові давала жирна свинина. Кашу з салом полюбляли і українські козаки. До речі, для багатьох ворогів України було незвичайною загадкою те, завдяки чому козаки могли так довго без втоми махати шаблюками, обгородившись возами. А силу наші пращури черпали знову ж таки в салі. З власного досвіду скажу таку, можливо, і банальну річ, що в світі нема дієтичних чи, навпаки, шкідливих продуктів харчування. І коли для африканця дієтичними будуть одні продукти харчування, то для українця зовсім інші. У мене в юному віці були великі проблеми з органами травлення і я на все життя запам’ятав слова старого лікаря: ”Хто тобі сказав, що українцю не можна їсти сало? Тобі просто необхідно кілька років поберегтися. А їсти треба все те, що їли наші пращури. Запам’ятай, що наші органи травлення звикли до традиційної їжі і до місцевої води”.

Традиційно полювання на кабана вважалось небезпечним. В Західній Європі кабан надзвичайно чисельний звір. Там дикі свині вже живуть навіть у великих містах. Наприклад, в Берліні чисельність цього виду перевищила 3 тисячі особин. Столиця Германії прийшлась дуже до вподоби тамтешнім свиням. В місті всеїдним диким кабанам завжди можна відшукати корм на смітниках. Крім того, тут є велика кількість парків з розлогими дубами. Під час урожаю жолудів ці тварини постійно жирують в парках під дубами. Берлінцям же ці тварини, м’яко кажучи, не дуже подобаються. В місті існує спеціально створена служба відстрілу кабанів. Кожен житель може в будь-який час викликати поліцейського снайпера, котрий і застрілить тварину. Кількість відстріляних кабанів вже складає кілька тисяч особин. Не знаю, добре це чи погано, але українській столиці, як і іншим нашим містам, подібна доля не загрожує.

Нині стають все більш популярними кабани гібридного походження. Вони інколи зустрічались і в Україні, де практикувався вільний випас. На півночі Луганської області в 1980-х роках ходила відома на всю околицю ряба свинка із звичайним виводком. Гібридні свині зустрічаються і в інших країнах. Так в США неодноразово випускали кабанів європейського походження, які в подальшому активно гібридизували з домашніми свинями на випасах. Кращими угіддями для гібридних свиней є дубові ліси, і в наш час гібридні свині є досить перспективним видом для напіввільного утримання. Середня щільність популяції гібридних свиней в США 3,5 ос. на 1 км2. Зовнішній вигляд у дикої свині більше схожий на дикого кабана. Основним фактором обмеження чисельності місцеві жителі в США вважають полювання, а науковці називають нестачу кормів. 48 % опитаних вважають кабанів шкідливими тваринами, бо вони риють луки, витоптують посіви. Власники великих ферм практикують продаж ліцензій на кабана, а дрібні землевласники не охоче допускають на свої землі мисливців через часті випадки браконьєрства і розлякування іншої дичини. Вони полюють самі і в колі своїх друзів. Місцеві жителі в США при опитуваннях вказують на широко поширене браконьєрство…

Кабан в одомашненому вигляді якоюсь мірою є символом України. В усякому разі за межами нашої країни українця без сала чи кільця ковбаси не уявляють. Можливо, в цьому і є якесь перебільшення, але свиня у наших предків була культовою твариною. Зрідка в затонулих стовбурах дубів можна і зараз знайти забиті ікла вепрів. Вчені мужі називають кілька причин такої безмежної любові до свинини. Це поживність, високі смакові якості, легкість приготування їжі з свинини. Висока чисельність свиней у наших дібровах у минулому і особливість нашого характеру – досадити клятим бусурманам, які принципово зовсім не вживали “вепрятини” і вважали кабана нечистою твариною, теж сприяли популярності свинини в нашого народу. Взагалі, з салом пов’язано безліч анекдотів, прислів’їв. Це найбільш улюблені наші жарти. “Намастила губи салом і забула втерти, будуть хлопці цілувати до самої смерті”. До речі, за кордоном зараз стало модно тримати невеличких поросят як декоративних тваринок. Та що там казати, крім сала за кордоном Україну ще знають завдяки помаранчевій революції, футболісту Шевченку і братам-боксерам Кличкам. Тому кабан – це значною мірою теж наша національна гордість.

С. Жила / http://hunt-fish.com.ua/