Новини

Це багаторічна луб’яна рослина, якій властива волокниста структура. Саме тому інша назва Іван-чаю – дикий льон або дикі коноплі. Його стебла підходять для виготовлення пряжі. Вони можуть забезпечити до 15% волокон від загальної заготівельної маси сировини. Раніше з цього матеріалу пряли мотузки, робили пряжу для створення дебелих, затовстих матеріалів. Таке прядиво має приємний тонкий квітковий аромат.

Опаска з нього здатна прибрати головний біль. При ревматизмі для загоєння народна медицина рекомендує розтирати проблемні місця невеликим клаптиком полотна з кіпрею. Одяг з Іван-чаю дає повітрю вільно проникати до тіла людини. Тоді шкіра дихає: що сприяє її омолодженню та збереженню нормальної вологості.

Щоб з кіпрею отримати пряжу для в’язання, потрібно вчасно зібрати рослину з метою подальшої вдалої заготівлі сировини. Це краще робити від початку цвітіння культури до тих пір, поки з неї не почне обсипатись насіння – пухнаті «парашутики» (приблизно до середини жовтня).

 

При цьому варто враховувати те, яка в цьому році погода. Якщо осінь дощова та холодна – краще поквапитись зібрати культуру. При великій вологості волокно гнитиме та втрачатиме цупкість в стеблі рослини. На відміну від Іван-чаю, волокна кропиви значно міцніші, що дозволяє збирати з неї якісну сировину для пряжі аж до січня.

 

Після того, як Іван-чай зібрали, потрібно видалити листя і сушити вже самі стебла. Розкласти їх краще в один ряд нещільно одна до одної. Так волога із сировини зможе вільно випаровуватись. Інакше – вона погниє. Листки, до речі, не потрібно викидати: висушивши, їх доречно використовувати в якості чаю.

 

Коли висохнуть всі стебла, починаємо наступний етап – виділення волокон зі стебла. З вологого матеріалу їх легше знімати, але після такої процедури подальша обробка волокна майже неможлива. Це ж стосується і кропиви з коноплями.

 

Щоб зрозуміти сутність такого способу, візьміть невеликий жмут кропиви. Далі його потрібно розім’яти й розтерти в долонях, щільно притискаючи стебло до стебла (дивись малюнок).

 

Зазвичай під час таких рухів з волокон одразу ж починають відлущуватись та обсипатись найдрібніші пилоподібні частинки. Після чого волокна стають чистими та шовковистими.

 

Якщо доводиться обробляти значну кількість сировини, то пучечки зручніше тримати не в руках, а за допомогою спеціальних щипців (дивись малюнок).  

 

Таке знаряддя складається з двох березових дощечок, з’єднаних смужкою з листкової сталі. При обробці сировини один край пучка фіксується методом затискання, наприклад, у м’ялиці – спеціалізованим важелем. Проте набагато зручніше використовувати з цією метою затискач у вигляді качалки (дивись малюнок).

 

Так зафіксовані волокна захоплюються щипцями поряд із затискачем, і починаємо терти волокна одна об одну, рухаючи щипці вперед-назад. Обробляючи таким чином ділянку за ділянкою, поступово рухаємось від одного краю пучка до іншого.

 

На наступному етапі увесь жмут перевертаємо і фіксуємо затискачем з іншого кінця. Тепер лишилось тільки обробити щипцями вільний край. Опісля переходимо до вичісування волокон.

 

М’ялиця (знаряддя, потрібне для того, щоб розім’яти льон та коноплі для видалення костриці) не дуже підходить для ефективної обробки кіпреї через дуже тонкі волокна цієї рослини. Такий метод призведе до їх розриву і псуванню сировини.

 

Волокна зі стебла знімають за допомогою ножа – зішкрібаючи від кореня до верхівки рослини. Ще можна розрізати стебло вздовж, та вивернути його так, щоб задерев’янілі краї опинились назовні, а волокна – всередині. І тоді вже розминати на м’ялиці чи об край столу, стільця.

 

Тверді часточки обережно видаляються, намагаючись не пошкодити волокна. Адже чим вони довші, тим легше буде прясти.

 

Після того, як жмут розім’яли, його потрібно розтерти. Для цього волокна труть, як під час прання. В цей час відокремлюються зайві найдрібніші часточки, а сировина випромінює приємний аромат.

 

Це доволі забарне заняття, тому терпіння не завадить. Тривале розтирання додасть волокнам м’якості та зробить їх чистішими. Але не варто занадто довго це робити, щоб не зруйнувати природну міцність волокна чи не порвати його.

 

Повність оброблені пучки прядуть на прядильному станку. Скручуючи волокна, отримують нитку – пряжу для в’язання. Попередньо вичісувати волокна дозволяється, але так втрачається значна частина сировини.