Новини

Перш за все зазначимо, що єнотовидний собака, або як його часто скорочено називають “єнот” і, власне, справжній єнот, який мешкає в Америці, ніякі не родичі. Вони навіть належать до різних родин. Єнот – належить до родини єнотових, єнотовидний собака – до родини собачих. Правда, вони мають дещо схожу зовнішність: обидва носять “бакенбарди” на щоках. У єнотовидного собаки вони справжні, а у єнота вони утворені темними плямами на щоках. Американський єнот любить селитися біля води, а пійману здобич він, тримаючи в зубах, кілька хвилин полоще у воді, за що він і дістав назву “єнот-полоскун”.

Природний ареал єнотовидного собаки – Уссурійський край. Широко поширений він у Китаї, Японії Кореї. Розповсюдження єнотовидного собаки за останні 60 років в усій європейській частині колишнього Союзу є прикладом непродуманого втручання людини в природу. Почалося це в кінці 20-х років ХХ сторіччя, коли “партія і уряд” дали вказівку московським зоологам опрацювати програму наукових досліджень, спрямованих на розширення сировинних ресурсів мисливського промислу з метою збільшення надходжень “м‘якого золота” – хутра до заготівельних пунктів. Для досягнення цієї мети було обрано два напрями: розведення тварин у неволі й “збагачення” фауни новими інтродукованими видами. Таким новим видом і став єнотовидний собака. Починаючи з 1928 року почали випускати його в природу із розплідників. Звірок виявився досить пластичним, вижив і заселив різні біотопи, але як і на своїй батьківщині перевагу віддав листяним та змішаним лісам з наявністю водойм (джерела, струмки, болітця, озера). В пошуках кращих умов існування став широко мігрувати й за кілька десятків років зайняв величезний ареал, починаючи від Карелії і В’ятки на півночі до Криму й Кавказу на півдні. У невеликій кількості єнотовидні собаки живуть у Казахстані, Сибіру, на Алтаї, Киргизії, Бурятії. Перетнувши українсько-польський та україно-словацький кордони, єнотовидний собака добрався до Німеччини, а фінські мисливці зустрічають його і в своїх угіддях.

Єнотовидний собака полюбляє невеликі переліски, лугові рівнини з озерцями та протоками, похилі схили, зарослі змішаним лісом із густим підліском, але суцільно-шпилькових лісів уникає. Селиться у старих норах борсуків, лисиць, іноді риє їх сам, або використовує природні укриття. Його нора, як правило, має один вхід, одну камеру і один віднірок, який виходить на поверхню. Камера залягає на глибині 1-2 метри. Єнотовидний собака може влаштовуватися ще простіше – під коренями дерев, або під кам‘яною брилою. У болотистій місцевості він робить гніздо у вигляді великої купи комишу в якій облаштовує гніздову камеру.

При потеплінні взимку єнотовидний собака відправляється на промисел, після чого повертається в гніздо і знову впадає у сплячку, чи, точніше в дрімоту на багато днів. Такі виходи надзвичайно небезпечні для нього, оскільки тоді він сам може стати здобиччю вовка чи бродячого собаки.

Із настанням тепла він живиться жабами, дрібними гризунами, яйцями та пташенятами, рибою, ягодами, соковитими плодами та зеленню. Весною та восени переважає рослинна їжа, влітку – м‘ясна. Узимку та ранньою весною він переживає скруту через нестачу кормів. У цей час він поїдає все що більш-менш придатне у їжу: падаль, екскременти коней, лосів. Така невибагливість до їжі й забезпечує йому місце під сонцем.

Перед заляганням у сплячку єнотовидний собака нагулює дуже багато жиру і його вага збільшується у півтора рази при чому сало складає третину цієї ваги. Якщо влітку він важить біля 4-6 кг, то перед заляганням у сплячку – до 10 кг.

Після зимової сплячки, з настанням тепла починається гін. Як правило він проходить попарно, але буває, що за самкою бігає 3-4 самці. Вагітність у самки триває біля 62 днів, а щенята з‘являються у квітні-травні. Їх буває 5-7, але іноді доходить і до 14-16 щенят, які живляться молоком матері 1,5-2 місяці. Після трьох тижнів молодняк починає пробувати корм. До кінця літа щенята живуть у виводку, а восени стають самостійними. Статевої зрілості досягають через рік і знаходять собі пару, яка не розпадається до смерті одного з партнерів. У зимовий сон пара залягає також разом, а трапляється, що і всім виводком.

Єнотовидний собака веде переважно бродячий спосіб життя. Хоча він і всеїдний, але скоріше збирач, ніж хижак. Для пошуку їжі він щодоби обстежує до 3-7 км прибережних заростей, яруг, чагарників, мілководдя де не залишає після себе нічого живого: зайченята, яйця й пташенята глухаря, тетерука, рябчика, фазана, водоплавних та всіх інших птахів, які гніздяться на поверхні землі стають його здобиччю (єнотовидного собаку називають “мітлою” мисливських угідь). Ось до чого привела акліматизація проведена без наукового аналізу можливих наслідків.

Ще одна особливість цього звірка – він рідко потрапляє на очі мисливцям. Також він великий “артист” і може надзвичайно майстерно прикидатися мертвим. Відомий випадок, коли після пострілу мисливця єнотовидний собака впав замертво. Мисливець, щоб не носити зайвий тягар зняв із нього шкуру, а тушу кинув на землю. “Голий” “єнот” схопився на ноги й побіг. Оглянувши зняту шкуру мисливець побачив, що звір був лише легко поранений однією шротиною.

Єнотовидний собака один із найшкідливіших звірів наших мисливських угідь. Він не властивий нашій фауні, а крім того, конкурує з іншими видами: борсуком, лисицею, кабаном. особливо відчутна шкода від єнотовидного собаки в плавнях, на узбережжях лиманів, у поймах великих річок. тут потрібно скорочувати його численність. слід відмітити, що це треба робити лише там, де звірок штучно розселений, у себе ж, на території свого природного ареалу (Далекий Схід) він не наносить великої шкоди через невелику щільність заселення та багатство угідь цього краю.

Сліди лап єнотовидного собаки відрізняються від лисячих дещо дрібнішими й округлішими обрисами, а також тим, що їхній ланцюжок має ламану лінію, а не пряму, як у лисиці.

Хутро єнотовидного собаки не дуже красиве, грубувате, але носке, тепле й недороге. Його масть бурувато-сіра. Ранньою весною після гону у звірків починається линька. Спочатку випадає підпушок, а влітку ость. До осені виростає нова шерсть.

Висока екологічна пластичність і життєздатність єнотовидних собак дали їм змогу за відносно короткий термін опанувати величезні території, проте життя в них не таке вже й безхмарне. Вони часто стають здобиччю вовків, бродячих собак, отруюються при поїданні мишовидних гризунів, що вживали корм з гербіцидами та пестицидами. Також хворіють звірки на піроплазмоз, гельмінтельози, туляремію, сказ та інші хвороби. Меліорація, осушення боліт призвели до скорочення угідь придатних для існування єнотовидного собаки. Всі ці фактори призвели до падіння численності звірка в Україні, але внаслідок недавнього здешевлення хутра лисиць та “єнотів” його добування мисливцями різко зменшилося, і його численність має тенденцію до зростання.

Д. Голда / http://hunt-fish.com.ua