Новини

Кому з рибалок не доводилося ловити карасів? Таких, напевно, немає: ця невибаглива риба дуже розповсюджена. З'явилася вона, судячи за повідомленнями іхтіологів, навіть у високогірних озерах Паміру.

Існує думка, що карася піймати нескладно. Однак в європейській частині країни клювання цієї риби непостійне і капризне, зрозуміло, якщо мова йде про крупних карасів, а не про їх побратимів - карликах, що у великій кількості водяться в тісних водоймищах, де відчувається гостра недостача білкового корму, і немає хижаків.

Де ж шукати крупних карасів? У великих і малих озерах вони тримаються біля прибережних чагарників; у неглибоких ставках, занедбаних кар'єрах вони шукають глибші місця. У ріках карасі надають перевагу дамбам і загатам, однак на стійке клювання тут розраховувати не доводиться.

Карась, як відомо, зустрічається двох видів - золотий і срібний. Золотий виглядає ефектніше: він і ширший в спині, і луска у нього крупніша, з мідним або бронзовим відливом, і плавники яскраво червоні, прошиті оранжевою іскоркою. Живе переважно в замулених озерах, віддає перевагу ділянкам, зарослим водними рослинами. Іноді зустрічається в ставках і кар'єрах. Срібний карась більше розповсюджений - і у водосховищах, і в затоках рік. По забарвленню він бліді ший, боки і черевце - сріблясті, в спині вужчий, зате тіло у нього могутнє і прогонисте, а при виважуванні він чинить сильніший опір. Відрізняється від золотого великим числом зябровидних тичинок. У залежності від умов життя (наявність корму, щільність популяції) форма тіла карасів може змінюватися.

Незважаючи на те, що срібний карась росте швидше, він рідко досягає ваги більше за 1,5 кілограми. На відміну від нього золотий карась за сприятливих умов може виростати до 45 сантиметрів довжини і досягати трьох кілограмів ваги.

Взагалі ріст карасів багато в чому визначається середовищем проживання. У величезних і глибоких водоймищах із твердим дном можна зустріти крупних, швидко зростаючих карасів, які харчуються переважно донними організмами - молюсками, ракоподібними, личинками і т.п. В зарослих мілководних озерах і ставках з мулким дном частіше зустрічаються дрібні тугорослі карасі, кормом яким служить планктон. Низькотілу, великоголову, повільно зростаючу і рано дозріваючу карликову форму карась утворює, зазвичай, у водоймищах зі слабкою кормовою базою і великим риболовецьким навантаженням.

Карась - риба невибаглива. Карась виживає в такому кисневому режимі, в якому інші риби гинуть. Він здатний мешкати у водоймищах з великою кількістю водної рослинності, дефіцитом кисню й відносно високим рівнем забруднення.

На зиму карасі, як правило, закопуються в мул і виживають навіть тоді, коли в холодні безсніжні зими мілкі стоячі водоймища промерзають до самого дна. Так само поводяться карасі і в сильну літню засуху, коли мілководні водоймища повністю пересихають. У екстремальних умовах карась може заритися в мул на глибину до 70 сантиметрів.

У деяких водоймищах, особливо в південних районах, де зими м'які, карась продовжує вести активний спосіб життя - шукає корм і охоче бере на мотиля.

Нереститися починає у віці трьох-чотирьох років. Самка золотого карася метає до 300 000 ікринок, срібного - до 400 000, при температурі води 14-16 градусів, в два-три прийоми, на мілких місцях, серед очеретів або водоростей. Нерест груповий, досить шумний.

Молодь спочатку харчується виключно планктоном. Її доля незавидна в тих водоймищах, де багато щук і окунів.

Вчені-іхтіологи, що досліджують життя карася, давно помітили, що в деяких водоймищах живуть тільки переважно самки срібного карася. У період нересту вони змішуються з іншими короповими рибами (сазан, лин, короп, золотий карась і т.д.), самці яких запліднюють заодно й ікру карасів.

Харчується дорослий карась молюсками, рачками, черв'яками, мотилем, личинками інших комах. Значне місце в раціоні його займають молоді паростки водоростей. Однак головними компонентами харчування карасів всіх вікових груп є м'яка водна рослинність і водорості. Потім йдуть зоопланктон, личинки.

Перед нерестом буває непогане клювання карася. У цей час його зазвичай ловлять на невеликого черв'яка-гнойовика. Краще насаджувати не цілого черв'яка, а шматочки. І чим більше шматочок "розмокає", тим ефективніший лов. Черв'яків треба заздалегідь витримувати у вогкому моху або чистому піску. А рослинні насадки присмачувати конопляною або соняшниковою олією. У деяких водоймищах карась бере і на невеликі кульки з вареної картоплі.

Карась ловиться все літо, іноді восени, а в окремих водоймищах - по першому і останньому льоду. Влітку найбільш активне клювання припадає на ранкові години, слабшаючи або зовсім припиняючись до полудня. У жаркі безвітряні дні карася піймати дуже важко, але як тільки потягне легкий вітерець і на поверхні води з'являться дрібні брижі, клювання знову пожвавлюється. У похмуру погоду з теплим дощиком карась іноді ловиться весь день. На кормління виходить, як правило, в прибережну зону.

Досвідчені рибалки добре знають, яким капризним буває карась. Іноді за декілька днів до похолодання клювання його різко припиняється; то він в тиху погоду не бере, то навпаки, припиняє клювати, як тільки подує легкий вітерець.

Ловлять карася зазвичай на неглибоких, місцях, що добре прогріваються, у "вікнах" серед рослинності, поблизу від хвоща, очерету й осоки.

У невеликих водоймищах з сильно замуленим дном, де карась єдиний представник іхтіофауни і популяція його невелика, він дуже рідко клює. Достаток корму робить його байдужим навіть до самих, здавалося б, спокусливих приманок.

А буває, що якийсь ставок чи озеро, де немає хижаків, і де карасі тому розмножуються безперешкодно, буквально кишить дрібними тугорослими рибками, яким бракує корму. Клювання в таких водоймищах, як правило, відмінно хороше.

Найбільш успішний лов карася біля кромки трави. Бере він з дна і в пів-води, але краще розташовувати приманку в 5-10 сантиметрах від дна.

Клювання карася можна назвати і обережним, і капризним. Приманку він забирає в рот не відразу. Іноді він довго смакує її губами, що добре видно по поплавцю. Необхідно почекати якийсь час. Поплавець піде в сторону або піде під воду - час підсікати.

Оскільки карась живе зазвичай в прибережній зоні з буйною рослинністю, з човна його ловлять рідко, як правило, він бере приманку на невеликій глибині. Іноді можна помітити, як злегка коливаються очеретинки - це карась треться об стебла. В це місце і треба підкидати приманку. Крупний карась частіше попадається перед ранком або вночі, при лові його треба дотримуватись тиші. Він дуже обережний, полохливий. Крупних карасів вночі ловлять донками в чистих прогалинах серед водоростей.

Найбільш поширене вудіння поплавковою вудкою довжиною 3-4 метра, з досить гнучкою і міцною вершинкою і волосінню від 0,15 до 0,25 міліметра. Повідки краще забарвлювати в тон водоростям (в коричнювато - зелений колір). Гачок ставлять №3-6, з прямим загином і короткою цівкою. Поплавець потрібен легкий, чутливий, краще - з гусячого пера довжиною 8-12 сантиметрів.

Щоб взяти насадку з дна, карась займає положення вниз головою. Поплавець при цьому злегка виходить з води або ж лягає на воду плазом, потім починає рухатися в сторону, поступово або різко заглиблюючись. У цей час необхідно коротко і порівняно м'яко підсікти. Зазвичай карась засікається за верхню губу. Тому виважувати крупного карася треба дуже обережно, щоб він не зійшов, залишивши на гачку шматочок губи. Після підсікання карась туго ходить на волосіні. Не треба прагнути якнайшвидше підвести його до берега: це лише посилить його панічний стан, він може рвонутися і обірвати поводок. Краще спробувати вивести карася на поверхню води й дати йому ковтнути повітря, після чого він лягає на бік і поводиться так само, як лящ. При правильному виважуванні карась, навіть дуже крупний, дозволяє без великих і особливих зусиль відбуксирувати себе до берега. Коротше кажучи, виводити його треба завжди повільно, не здійснюючи різких ривків. Буває, крупний карась кидається під човна, і тоді сходу його не уникнути. У разі вудіння з берега існує небезпека, що риба заведе волосінь за корчі або водорості.

У теплу погоду, зазвичай ранками, карасі підіймаються до поверхні і починають "гратись". На воді розходяться борозни, а іноді видно і спинні плавники. Час від часу лунають шумні сплески, риби виплигують з води.

На мілководді до карасів не підійдеш ні бродом, ні на човні. У цьому випадку може виручити спінінг з оснасткою точно такою ж, як для лову будь-якої верхової риби. Поплавець, суміщений з грузилом, підбирають з таким розрахунком, щоб можна було виконати дальній і точний закид. Приманка при цьому знаходиться майже біля поверхні води.

Після вилову двох-трьох риб клювання, як правило, припиняється: карасі йдуть на інше місце.

Деякі водоймища до середини літа настільки заростають травою, що ні про який лов поплавковою вудкою не може бути і мови. Куди ні закинь - скрізь зачепи, винахідливі рибалки знайшли вихід із становища. Запливши в потрібне місце на човні, вони викошують рослинність, принаджують карася і ловлять потім його звичайним способом. Зазвичай, там, де дозволяє глибина, можна і не викошувати рослинність, скориставшись снастю з мормишкою і кивком. Зазвичай ставлять дві мормишки. Нижню, чорну, наживляють невеликим черв'яком-гнойовиком, а верхню, золотисту, величиною з просяне зернятко - мотилем. Клювання крупного карася частіше бувають в ранні передсвітанкові години. Вудилище повинне бути легким, оскільки постійно доводиться тримати його в руці.

В усі часи в карася було чимало відданих шанувальників, які не перевелися і в наші дні. Щовесни, як тільки прогріється вода на мілководдях, вони відправляються за карасем на ставки, невеликі озера, кар'єри. Ловлять в основному поплавковими вудками на мотиля, черв'яка-гнойовика, опариш. Вудіння карася - це хороша школа для рибалки-початківця.

Г. Жела / http://hunt-fish.com.ua