Новини

Це питання мені частенько задають мисливці, яких доводиться обслуговувати в мисливському господарстві при проведенні полювань та ще люди з небайдужою життєвою позицією. Мене також не раз мучили роздуми на цю тему.

Зайвий раз описувати цього симпатичного звірка не буду, адже з раннього дитинства всі ми його знаємо. Зачеплю лише деякі особливості його життєдіяльності та причини, які, на маю думку, стримують приріст поголів'я зайців у мисливських угіддях, не зважаючи на їхню чималу плодючість.

Відповідно до висновків науковців заєць-русак може жити до 12 років. Стосовно настання статевої зрілості існують розбіжності. Одні джерела стверджують, що це відбувається на другому році життя, інші, яким я особисто довіряю більше, восьми, дев'ятимісячному віці. При сприятливих екологічних та кліматичних умовах приріст на одну самку маточного поголів'я складає в середньому 7 зайченят. У разі, коли наведені умови далекі від ідеалу, то в кращому випадку можна розраховувати на трьох.

Однією із особливостей розмноження зайця-русака є здатність до подвійного спарювання в кінці вагітності (що триває в середньому 42 дні). Тобто, має місце подвійна вагітність. У такому випадку між окотами минає всього 36-38 днів. А самка, яка щойно народила, практично відразу може спарюватися з самцем і давати повноцінне потомство. Період лактації триває близько місяця, а потім зайчиха втікає від свого виводка, щоб підготуватися до наступного помету.

Побутує думка, що зайчиха, народивши малих, кидає їх напризволяще, а вигодовують молодняк чужі матки, які на них випадково натикаються (так нам пояснювали колись в школі на уроках природознавства). Цілком можна припустити, що самка може погодувати чужий виводок, але насправді, це буває як виняток. Спробую обґрунтувати цю тезу.

Потові залози у зайців знаходяться лише на підошвах лап, а сам заєць практично не пахне. А маленькі зайченята могли б виграти чемпіонат світу гри в піжмурки. Як може їх знайти стороння зайчиха, якщо вона не знає, де саме знаходиться виводок? Я вважаю, що мати знаходиться поблизу малечі, щоб у разі небезпеки відволікти увагу на себе та відвести геть.

Масовий весняний гін у зайців в Київській області припадає на другу половину лютого та березень, а зайченят цього помету називають у народі «березнячки». Другий, який з'являється в час цвітіння гречки – «гречаники» або «колосовички», а третій, останній, - «листопадники». Проте, стосовно того, що в листопаді у зайців бувають останні виводки я маю сумнів. Як доказ цього наведу сумний випадок з особистої практики.

За тиждень до Нового року (1995) я на ріллі відстріляв зайця. При його білуванні я був прикро вражений, коли в животі знайшов двох цілком сформованих зайченят. Хоча трофей був добутий в мисливський сезон з дотриманням всіх формальностей, влучний постріл приніс мені лише розчарування, а в голову закралася думка, що зайці здатні розмножуватися протягом всього року. Цікаво, чи траплялися подібні випадки в інших мисливців? Якщо таке з кимось було, то прошу повідомити мені на адресу редакції нашої газети (вкажіть, будь ласка, в якому місяці це трапилось, та яка була кількість зайченят).

До середини 70-х років ХХ століття заєць-русак був звичним трофеєм мисливців. Кількість відстріляних звірків не обмежувалась і мисливці добували за сезон по 30-40 штук на рушницю. Проте, масова хімізація сільського господарства, складування мінеральних добрив під відкритим небом, застосування малої авіації для внесення гербіцидів та пестицидів привели практично до знищення популяції русака. І лише у 80-х роках численність зайця-русака почала відновлюватися. Здавалося б, що розвал колгоспів, який привів до масового запустіння полів, мав сприятливо позначитися на кількості вуханів, адже зменшилася їх загибель від хімії та техніки! На жаль, цього не сталося... Давайте спробуємо проаналізувати чому?

Перші весняні русачки з‘являється в березні. Березень – місяць нестійкий. Може й водою талою залити і морозом прибити. При цьому певна кількість молодняку гине від переохолодження та тоне у воді. Уцілілих чекають чергові випробування. Так ті, що з'явилися на світ в траві та на полях серед минулорічної стерні, горять у вогні. Скільки вже забороняли ті весняні пали, проте, кожну весну кругом, куди не поглянь, здіймаються до неба стовпи задушливого диму та стоїть стіна пекельного полум'я. Те, що від випалу краще росте трава і «косити легше», як догму повторюють ті, хто це робить. Та яке там в біса «краще» та «легше»! Адже повністю згорає насіння дворічних трав. Полум'я не щадить ні чого: ні теплокровних, ні земноводних, ні плазунів з комахами, ні деревця. А хто косити буде і для кого? Скотина давно вже пішла під ніж, а більшість цих «косарів» косу в руках ніколи не тримали!

Зайченят, які вивелися серед зораних на зиму полів, вогонь не дістане. Погибель свою вони приймуть від швидкісних широкозахватних агрегатів, що кілька разів за весну обробляють поле. Уявіть собі, що може вціліти серед відкритого поля, на якому закривають вологу, обробляють культиватором, проходить сівалка, а потім, якщо того потребує агротехніка, ще й прокочуються котки. Нікуди молодняку подітися! Можливо, втекли б на неугіддя, так вони ж уже випалені! А вцілілих від техніки доберуть ворони, лисиці та бродячі коти й собаки. Ті ж, які вціліли «приймуть душ» з з гербіцидів та пестицидів і віддадуть Богові душу. Ось і виходить, що левова частка першого виводку гине.

Другий же виводок потрапляє під ножі косарок. У середньому на 1000 га при скошуванні трави гине до 20 зайців, що, до речі, в кілька разів більше, ніж добувають мисливці з цієї площі. На поля з дозрілими злаковими культурами для збирання врожаю виводять потужні і, знову ж таки, швидкісні зернові комбайни, жоден з яких, не зважаючи на їх високу ціну, не обладнаний пристроями для відлякування дичини. Косовиця ведеться «вкругову», бо так зручніше для комбайнера, а дичина втрачає шляхи відступу на неугіддя, де вже на цей час виросли бур'яни і можна перечекати скрутну хвилину. Встановлено, що в сезон розмноження більше 70% зайців-русаків сконцентровано в посівах сільськогосподарських культур і 21,4% з них під час жнив гине. Я з власного досвіду (свого часу шість сезонів поспіль працював помічником комбайнера) знаю, скільки накопичується тваринок на останніх гектарах поля. Зайченята, лисенята і навіть молоді косулі з жахом припадають до землі, сподіваючись, що страшний гуркітливий «звір» обмине їх. Так само ведуть себе й виводки сірої куріпки, перепела та коростеля. Мій, покійний нині, батько був ланковим у комбайнерів, і завжди давав команду припинити роботу. Механізатори всі разом проходили по полю і виганяли дичину, що зачаїлася. Він був Мисливцем і Людиною. На сусідній же «клітці» працювала ланка «партійно-ідейного природолюба», який при кожній нагоді шпетив усіх мисливців останніми словами. Йому ніколи й на думку не спадало виганяти дичину з клинів. «Із мене будуть вимагати гектари, а не дичину! Я буду рятувати, а ти потім їх постріляєш!» визвірявся він, коли батько робив йому зауваження на цю тему.

Навіть коли я став працювати єгерем механізатори після інструктажу про те, що косовицю потрібно вести врозгін – від центру поля до його країв, від села до лісу, все рівно, робили по-своєму. Тільки тоді ще можна було поскаржитись голові колгоспу, агроному, а якщо й це не спрацьовувало, то у райком партії. І вживалися якісь заходи для припинення цього неподобства. Сьогодні ж фермер у відповідь на зауваження пошле тебе за відомою адресою й не знайдеш на нього управи. А після збирання урожаю, стерню і солому обов'язково спалять, щоб не заважали при наступній оранці. Горить все «синім полум'ям» знищуючи все живе.

Два роки тому в 30-ти градусну спеку на фермерському полі палили стерню. Тополі, що росли вздовж поля були обсмалені на висоту 15 метрів! Що з фауни могло при цьому вціліти? Навіть коли фермера буде особисто попереджено і він погодиться з доводами про шкоду від спалення стерні, поле все одно випалять. Запалять в сутінках, щоб не бачили хто це зробив. Потім землевласник розведе руками, мовляв, я до цього непричетний, то якісь гуляки вночі запалили.

Третій виводок частково гине при збиранні врожаю цукрових буряків та оранки на зяб. Це, так би мовити те, що всі можуть побачити на власні очі бо лежить "на поверхні".

Також зайці відносяться до видів тварин, численність яких знаходиться в прямій залежності від зараження гельмінтами. Найбільшу шкоду наносять захворювання, що виникають через круглі черв‘яки, які паразитують в легенях – протостронгілидами та кішківнику – трихостронгілидами.

Також частина їх гине через несприятливі погодні умови, в основному від легеневих хвороб. Так, влітку 2006 року в приватних господарствах був великий падіж домашніх кролів від геморалгічної хвороби. Тваринок, які лише кілька годин тому весело бігали по клітці, знаходили мертвими. Хто може гарантувати, що ця біда обійшла зайців стороною? Кролики були в закритому приміщенні, тобто позбавлені змоги десь заховатися, тому й були знайдені. Заєць же, який загинув від хвороби, буде знайдений бродячою собакою, лисицею та жуками-некрофагами. Зважаючи на спеку та мух вже за дві-три доби від нього залишиться в кращому випадку пучок шерсті.

Дамоклевим мечем над заячим поголів'ям сьогодні вісить лисячий прес. Бродячі собаки, коти і ворони, звичайно, не пропустять нагоди поласувати зайчатиною, але лисиці тут поза всякою конкуренцією.

У залежності від угідь та численності вуханів їхній процентний склад у раціоні лисиць варіює протягом року від 6 до 30% (Данилов та ін. 1979 р). А згідно з даними чеський вчених лисиці винищують до 30% поголів'я зайця-русака. Приблизно тала ж ситуація з раціоном в Прибалтиці. Виходить, що чим більше зайців в угіддях, тим частіше на них полює лисиця.

При такому стані речей заєць-русак може існувати лише в невеликій кількості. Лисиці ж легко відновлюють втрати від мисливських пострілів. До того ж створення «зелених зон», заповідників, відтворювальних ділянок та мисливських господарств обмеженого користування сприяє росту поголів'я лисиць. А відчуваючи мисливський прес в угіддях, вони перебираються жити в зони спокою, ба, навіть в населені пункти «селяться» де мають сприятливі, якщо не сказати, комфортні умови.

На мою думку, сьогодні лисицю потрібно оголосити поза законом, як свого часу це було з вовком, хоча й це навряд чи приведе до стрімкого зменшення її численності, адже основна маса норних собак (найбільш дієвий спосіб регулювання кількості лисиць) знаходиться в міських мисливців, але небагато знаходиться бажаючих палити бензин заради лисячої шкірки? Я думаю, що лише входження лисячого хутра в моду може привести до різкого скачка попиту на лисиць. І тільки з малим поголів'ям лисиць ми зможемо зберегти зайців, які зуміють вижити після всіх антропогенних факторів.

Звичайно, "природолюбам", які нічого не зробили для збільшення тваринного світу дуже кортить облаяти мисливців у всіх бідах природи. Так, у поважному тижневику «Дзеркало тижня» №49 (628) за 2006 р Олег Листопад у статті "Фауноцид" зробив черговий наскок на мисливців. Цитую дослівно: «У ході судових засідань «ЕкоПраво-Київ» та КЕКЦ оприлюднили також факт існування спеціальної інструкції з установлення лімітів на добування мисливських тварин, затвердженої Мінприроди ще в 1999 р. Нею встановлено порядок, яким визначається кількість мисливських тварин, дозволену для відстрілу в даному мисливському сезоні всім мисливцям України. Попри деякі недоліки змісту, сам факт наявності такого документа є позитивним. Але! На всі види мисливських птахів, зайця, диких кроликів, єнотоподібного собаку, лисицю і вовка ця інструкція не поширюється! Іншими словами, ці види тварин відстрілюються в Україні взагалі без яких-небудь науково обгрунтованих лімітів. Купив відстрільну картку і — вперед. Наприклад, у картці зазначено, що норма видобутку зайців за добу — не більше одного. Тепер спробуйте взяти ручку і підрахувати, скільки зайців можуть убити мисливці за сезон, якщо полювання триває три місяці (мисливські дні — субота й неділя), і коли кількість мисливців в Україні понад півмільйона. Такі ж розрахунки можна зробити щодо гусей, качок та інших тварин.

Чисельність зайця-русака не зменшується суттєво зокрема й тому, що вже її зменшити просто важко — майже в усіх регіонах України вона нижча за мінімальну. Проте полювання ведеться далі. До повного винищення?»

Насправді автор не знає, що не кожен мисливець полює на зайців і, що не з кожного виходу на полювання несе додому зайця. Я не полінувався і за порадою О. Листопада взяв ручку й порахував: у місяці 8 днів, коли дозволено полювання. Множимо на три місяці - результат 24 мисливських дні в сезоні. Тобто, виходить, що кожен мисливець може відстріляти 24 зайці. Множимо на 500 000 мисливців. У результаті одержуємо приголомшливу цифру - дванадцять мільйонів (!) зайців може стати жертвами мисливців. Подібна картина вимальовується при ТАКОМУ способу підрахунку і по інших видах мисливських тварин. «Кошмар! І це тільки за один сезон!» - вигукне громадськість, яка спробує зробити підрахунки по рекомендованій методиці. На це й розраховані публікації подібного штибу. Адже не кожна людина може вловити тонкий нюанс між "ДОБУВАВ" та "МОЖЕ ДОБУТИ" але ж, як кажуть в Одесі, це ж дві великі різниці.

Так, мисливець МОЖЕ добути таку кількість зайців, але, насправді, не добуває, бо всупереч твердженням п. Листопада існують науково обґрунтовані норми відстрілу дичини. Існує і мисливствознавство, в яке входить розділ біотехнія. Тому беру на себе сміливість дати дружню пораду авторам подібних матеріалів: почитайте хоча б «Основи ведення мисливського господарства» та «Закон України про мисливське господарство та полювання». Будете мати хоч приблизну уяву про предмет, про який беретеся судити, щоб не виглядати, м'яко кажучи, некомпетентними.

Ю. Курочка / http://hunt-fish.com.ua