Новини

Одним із найбільш емоційних та добутливих способів полювання на лисицю є полювання з манком. Це вам не стрільба лисиць під колгоспною птахофермою чи поблизу скотомогильника, куди вони прибігають поласувати дармовим м'ясцем. Там досить знайти стежки (часто натоптані кількома звірами) або їх перехрещення, і за годину до заходу сонця зайняти зручну позицію. До настання темряви, якщо пощастить, можна без проблем взяти пару лисиць. Головне сидіти тихенько та влучно бабахнути в потрібний момент, і все – трофей ваш! Але яка йому ціна? Так, мозоля не натреш! А лис, що взятий у чистому полі, без допомоги собак, загонщиків, сам на сам – це індикатор мисливської майстерності, ознака високого класу.

Багато хто з мисливців навіть не пробує полювати з манком, вважаючи це справою обраних, а дарма! Що це не так, спробую довести за допомогою прикладів із особистого досвіду.

Ще десятирічним пацаном у каталозі "Товари-поштою" на сторінці з мисливськими товарами (тоді навіть рушницю можна було виписати післяплатою. От вольності були!) я побачив манки на качку, рябчика та лисицю. Оскільки „бацили” мисливця потрапили в мій організм ще при народженні, я виписав собі всі три манки. Коштували вони на ті часи копійок по сорок.

При першій нагоді я подався з манком за село. Хоч лисиць на початку сімдесятих було чи не на порядок менше від нинішнього, мені таки потрапила одна на очі. Вона, мишкуючи, проходила стороною за якихось сто метрів.

- Нумо, спробую її приманити, – вирішив дитячим розумом. Я щосили подув у манок і... лис, зачувши звуки манка, задерши хвоста, дременув від мене з явними ознаками страшного переляку. Він, мабуть, ніколи в житті не чув, щоб заєць репетував таким чином.

Роздосадуваний, я зайшов поскаржитись на „бракований” манок до діда Антона.

- До булави ще треба й голови! – пожурив він мене, – іди зараз додому робити уроки, бо вже смеркає, а завтра після школи зайдеш до мене, поговоримо, – розкуйовдивши мені чуба сказав дід (до речі, багато в чому саме йому я завдячую своєму становленню, як мисливця).

Наступного дня, оглянувши мій манок, він лише хмикнув.

- Це бадилля (у нього це було синонімом нікчемства), – сказав дід. Покопирсавшись, у своєму мисливському ящику, він витяг і подав мені свій саморобний манок.

- А оце „вєщ”! Достань-но з полки он ту книгу, та прочитаєш мені, бо стара окуляри заховала, а без них я по хаті ледве човгаю. Почитали ми „теорію”, а потім я почав практикуватися пискати мишею за допомогою манка, а також просто губами, доки вони у мене не розпухли, як вареники.

- Губами в тебе поганенько виходить, а от з маночком – схоже. Бери – дарую, бо мені він уже не знадобиться, – його очі наповнились вологою, – а у тебе ще все попереду...

Незабаром діда Антона не стало. Земля йому пухом!

Вже через кілька днів молода лисичка зацікавилася мишиним писком, який лунав із подарованого манка. Вона підійшла до моєї схованки метрів на тридцять і сіла. Радість від того, що мені вдалося перехитрувати такого звіра, змішувалась із досадою через відсутність рушниці, та мій малий вік.

Пройшли роки. Після придбання рушниці я впритул зайнявся полюванням на лисиць з манком. Успіх у мене був не завжди, але коли лисиця мишкувала, то, як правило, вона до мене підходила. Були й випадки, коли їй вдавалося вловити фальш і тоді (майже завжди) вона заходила на вітер, щоб з допомогою чутливого носа розібратися в ситуації. Тут уже – бабка надвоє гадала: якщо повітряні потоки доносили мій запах раніше, ніж вона попадала на дистанцію гарантованого ураження, то, певна справа, вона втікала не озираючись. Бувало й так, що лис близько, а вистрелити ніяк, бо як виражаються артилеристи, "довороту не вистачає". У такому випадку краще лежати спокійно. Лисиця, запідозривши небезпеку, озираючись, повільно відійде шукати справжніх мишей. Не слід впадати у відчай – це її мисливська дільниця і вона тут буде мишкувати й завтра, і не варто сьогодні лякати свій майбутній трофей. Але коли лис підійшов і вам стріляти незручно, то прошу не повторювати моїх помилок – не пробуйте вистрелити, змінивши позу. Як ви швидко би це не зробили – звір всеодно встигне за цей час відбігти на безпечну відстань. Змагатися з лисицею (та й взагалі, зі звіром) у швидкості реакції та спритності – справа безнадійна. Перемога буде на її боці, будьте певні!

Ви ж своїм неприцільним пострілом лише наробите зайвого бешкету, та змусите і без того обережного звіра стати ще обережнішим. Тож, значить, домовилися: незручно чи далеко – не стріляємо взагалі! Ви можете бути певними, що цей же лис у цей же час (плюс-мінус десять хвилин) мишкуватиме на цьому ж полі. Хоч звір і не має хронометра, проте природний годинник його не підводить. І це перевірено це вже багато разів. Одна „кумася” мене кілька днів водила за носа. На писк миші та крик пораненого зайця вона практично не реагувала. Тобто, зупинялася, піднімала голову але вперто не хотіла підходити на відстань пострілу. Вона кожного разу обходила місце, з якого я пробував її приманити. Таку лисячу поведінку мною було розцінено, як виклик. Довелося кілька вечорів з біноклем „прораховувати” її дії. Кожного дня звір з‘являвся на полі з різних боків, що, взагалі-то, не в'язалося з типовою поведінкою лисиць. І лише на четвертий день лисиця повторила маршрут трьохденної давності.

Якось у суботу, відстрілявши зайця я повертався додому. Погодка була чудова, а до появи впертого супротивника залишилось ще хвилин сорок. Я надів маскувальний костюм, а свою здобич – зайця повісив на дереві, щоб не пошкодили ворони. Про вихід звіра з нори мене попередили сороки, що застрекотіли у густому тернику. Позаяк часу вибирати позицію у мене не залишалось, то довелося просто лягти на сніг поблизу старого лисячого сліду. Хвилин через п'ять мушка моєї рушниці вперлася у бік рудої. Після пострілу лис підскочив, верескнувши, як кіт, і заспокоївся.

Мушу зауважити, що постріл з лежачого положення дещо відрізняється від стрільби з положення "стоячи". Потрібно остерігатися, щоб шріт випадково не влучив у грудку ріллі (а таке буває досить часто).

Для підманювання лисиць я користуюся манками різний виробників. Служить надійно манок, який я колись виписав через „Посилторг”, також чудовий результат показує манок, що виготовлявся київським кооперативом „Прогрес” (довелося лише трішки змінити тональність його писку). Манок, колись подарований мені дідом Антоном, якось "позичив" знайомий мисливець. Потім він сказав, що загубив...

Безвідмовними манками також можуть слугувати зграї перелітних качок і гусей, що приводнилися недалеко від берега. Практично завжди поруч знайдеться руда кумася, яка спробує підкрастися до птахів. Проте, більшість мисливців (і я в їх числі) віддають перевагу пострілові по гусях, бо лис – лисом, а можливість віддуплетитись по гусячій зграї з надійної дистанції випадає дуже рідко.

Кілька разів я стріляв лисовинів – „сексуальних маніяків” під час гону. Лис, що занадто стурбований сексуально не дуже дослухається до чистоти вашого тявкання на манер лисички-звабниці. Першого разу це вийшло спонтанно. Так, у кінці січня (у середині 80-х) сніг практично розтанув, лише на північних схилах сіріли його жалюгідні залишки. Сезон полювання закінчувався цього дня і мені випав "щасливий" жереб заготовляти дрова для прощального в сезоні полюванням багаття. Хлопці ж пішли прочесати балочку, доки я мав напалювати жар для шашликів. Дув сильний боковий вітер. Раптом я почув тявкання лиса (він ішов від мене). Скоріше, щоб пожартувати над ним, пробую протявкати лисичкою (на удачу, слово честі, я на розраховував взагалі). Після моїх призивних звуків звір різко повернув на 90 градусів і підтюпцем попростував у мій бік. Переді мною був невеликий горбок, що заважав простежити його подальший маршрут. І раптом, над минулорічною травою замелькали чорні вушка. Зі вставленою в плече рушницею я присів, а коли вушка з'явилися знову - легенько припіднявся і вистрілив. Це був лис-красень з чорним черевом, як потім виразився один мисливець „еталон лисячого генофонду” і жартома присоромив мене за те, що я позбавив звіра можливості продовжити свій славний рід. Ну, то він від звичайнісіньких заздрощів. А в нашому поєдинку я лиса переміг чесно.

Як бачите, не все так складно, як здається на перший погляд. Пробуйте, і у вас обов'язково вийде, хоч і не з першого разу (а, можливо, і з першого). Коли ви будете керуватись приказками: „на мисливця й звір біжить" то удача обов'язково знайде вас і докаже, що мої слова про те, що лис не такий вже й хитрий не далекі від істини.

Перешкодою для полювання з підходу та з манком можуть стати групи зайчатників, які змушують лисицю покидати облюбоване місце. З манком ліпше полювати в надвечірній час, коли зголоднілий звір покидає свою схованку. Але обов‘язково потрібно враховувати його настороженість і старанно маскуватись, бо лисяча обережність все-таки бере верх над голодом.

З настанням темряви лисиця на манок біжить сміливо. Слід тільки не забувати про те, що полювання через годину після заходу сонця заборонено. А ранесенько звір, що цілу ніч спокійно займався своїми справами, втрачає притаманну обережність, стає необачним. За темний період доби лисичка встигла відвідати сільський смітник і достатньо наситилась, вона стає пустотливою. Тут вона дає волю своїм мисливським інстинктам і, забуваючи про все на світі, мишкує. Повірте на слово, це – дуже захоплююче видовище! Тут всякого надивишся! (цирк з дресированими ведмедями – відпочиває). Ось руда почула писк миші. Слідує стрімкий ривок галопом до того місця і стрибок всіма чотирма ногами в потрібну точку. Будьте певні, що вона не промахнулась! Майже роблячи стійку на голові, руда зубами дістає мишу, підкидає здобич вгору і ловить на льоту. У цей час її грація і спритність дадуть сто очок фори гімнастці, що виконує вправу з булавами. Лисяча пластика потрясаюча! Здається, що в тварини кістки відсутні. Увесь її організм до останньої шерстинки бере участь у цьому дійстві. У миші є лише один шанс врятуватися – вчасно шмигнути в нірку. Проте й цей маневр не дає стовідсоткової гарантії. Лапки з міцними кігтиками швидко-швидко риють землю, аж грудки летять. Врятувати втікачку може тільки достатня глибина нірки. Якщо ж нірка йде паралельно до поверхні – мишка приречена! Буває так, що миша, на яку руда потратила стільки часу та енергії, залишається нез‘їденою. Просто піймала, задушила і покинула. Тобто полювала лисиця лише заради спортивного інтересу та розваги. У такі моменти писк вашого манка буде надзвичайно доречним. Упевнений у своїй перемозі звір примчить на нього. І тоді ваш вихід, маестро! Все залежить від вашого вміння влучно стріляти.

Хочу порадити не стріляти по лисиці, яка йде до вас „у штик”. Адже її груди при фронтальному пострілі не можна віднести до забійного місця. Рани звір одержить тяжкі, але ще матиме досить сил, щоб добратися до нори й заховатися. Там він спливе кров‘ю і всі ваші старання – псу під хвіст!

Як правило, завдяки своєму феноменальному слухові лисиця точно пеленгує те місце, з якого пролунав писк і підставляє під постріл саме груди. Тут є маленька хитрість. Щоб заставити розвернутись її боком, потрібно, коли руда знаходиться в межах пострілу, легесенько пискнути губами. Здивований несподіваним звуком звір зупиниться і, готовий до миттєвої втечі, підставить вам бік.

Навіть коли ви, від надміру почуттів і хвилювання, зробите промах, не варто це брати близько до серця. Головне, що ви перехитрили лиса (ось що важливо!), надивилися його танці на снігу і захочете в наступні вихідні побачити їх знову. / http://hunt-fish.com.ua