Новини

Поволі народжувався новий день, західний вітер неспішно гнав на схід залишки дощових хмар. Навколишній простір почав наповнюватися співом птахів, які ніби змагалися між собою на фоні втомленого з ночі кумкання жаб. Душа розцвіла від пахощів ще неторканих трав, але як завжди у бочці меду, виявилася ложка дьогтю - комарі, великі нахабні і нещадні... Як рухаєшся швидко, то ще терпимо, а як тільки зупинишся - виїдають очі...
Трава, як і очікував, виросла дуже буйною тому за пару сот метрів довелося поверх чобіт-забродів одягати непромокні штани. Пройшовши ще трохи одягаю непромокну куртку з каптуром, бо трава сягає по груди, а місцями багаторічні бур'яни перевищують мої 186 см.
Полювання було задумане в той спосіб щоб засісти у пригожому місці, дочекатися виходу козуль на ранкову пашу, а тоді спробувати добути самця з підходу. Однак велика трава не дає реалізувати цей задум і як на зло поруч жодної вищої місцини з якої можна було б оглядати долину. Вирішую пройти до знайомого мені місця, яке з усіх чотирьох боків оточують канали, а посередині лежить досить велике старе торфовище поросле тростиною, бурянами, кущами і не дуже високими деревами. Перед цим місцем інші канали утворюють величеньку, трохи перекошену на один бік, літеру «П», розміром приблизно 700 х 700 м. Вставляю магазин з набоями у карабін і починаю шлях по внутрішньому периметру «літери», йдучи проти вітру. Пройшовши зо два десятки метрів чую навпроти себе, десь за 250-300 м., за ровом - поперечною перекладиною «П» - коротке «гавкання» козулі. Зупиняюся і думаю що робити далі, шансів перейти на протилежний берег майже немає бо дерева і кущі в рові залиті водою так що до них не доберешся. Неподалік, навпроти, бачу невеликий кущик глоду, подумав може б то заховатися коло нього... Кущик виявся надто мізерним і я, стоячи посеред лугу, був на виду у звіра що міг ховатися в хащах. Погодувавши з 15 хв. комарів під тим кущем вирішую продовжити рух вздовж периметра ровів. Вже коло самого поперчного рову почув ще раз голос козулі з того самого місця. У траві знаходжу сильно витоптані стежки, слідів кабана не видно, значить ходили козулі. Рослинність майже у мій зріст, бінокль «плаче» бо роса потрапляє на лінзи. Розглядаюся за підхожим деревом щоб залізти на нього і роздивится навколо, але стовбури дерев у воді, гіляки на них загусті і тонкі, тому відмовляюся від цієї затії. Залізти на дерево з карабіном в чоботах-забродах і цілому «гідрокостюмі» нереально і довго там не посидиш. Рухаюся далі, час біжить, на годиннику 5 година, десь далеко чути гавкіт псів у селі. Пробираюся густими хащами багаторічних бур'янів вздовж перекладини «П», тепер вже поперк вітру, з сумом поглядаючи за рів де розташований недоступний для мене клапоть землі. Час від часу розглядаю місцевість у бінокль, але козуль не видно. Над головою пролітають табунці качок, для них тепер рай, води повно, тепло...
Так дійшов я до другої «ноги» літери «П» і почав вертатися вздовж неї на схід, тепер вже за вітром. З кожною сотнею метрів оптимізм кудись вивітрювався, ноги щораз більше плуталися у височезній траві, а під чоботами чавкала вода. Якийсь час йду з розрядженим карабіном, бо вийняв патрон з патронника думаючи залазити на дерево. Відведений затвор притримую пальцем щоб бува не загубити. З трави на обрії неспішно вилазить сонце засліплюючи очі, але оскільки іншого маршруту немає то мушу йти йому на зустріч. Раптом, десь за 70-80 м., навпроти мого лівого боку у протилежному до мого руху напрямі, вискакують дві козулі... Спереду самка, а за нею біжить самець. Рухаються то вискакуючи з трави то поринаючи у неї. Адреналін хлюпає в голову, швидко досилаю патрон у патроник потерпаючи що цим шумом сполохаю звірів. Але на моє здивування вони мене не бачать і не чують, бо мабуть сонце їх трохи засліплює. Пробую зловити на мушку самця, але стріляти під час руху не наважуюся. Кози пересуваються короткими дугоподібними відрізками, наче бавлячись і досить швидко просуваються в сторону протилежну моєму рухові, розминаючись зі мною. Оскільки їх рух не був рухом тварин, які тікають від небезпеки, то вирішую підходити ближче. На моє щастя вони побігли проти вітру і я поволі, крадучись подибав травами за ними. Відбігши з якусь сотню метрів, самець десь пропав, а самка стала пастися сама. Як водиться, скубнувши пару разів паші вона підводила голову і оглядалася довкола, в той момент я присідав у траву і на хвилю завмирав. Рух продовжував лише тоді коли тварина знову схиляла голову у траву. Пробував знайти у бінокль місце де заліг самець, але безуспішно. Дійшов до висновку що мій бінокль не надається для такого полювання, бо без бінокля бачу самку що пасеться, а в бінокль її не бачу...
Так підійшов я метрів за 30-40 до самки, але як на зло, вона також залягла у траву... Стою на колінах і думаю що робити... Боюся сполохати бо можуть обоє рванути як кулі і тоді великий ризик промазати, або поранити стріляючи навздогін... Наближається 7 ранку, вирішую продовжити рух. Весь у напрузі проходжу ще з десяток метрів, карабін напоготові, серце гупає, клятий бінокль звисаючи зі шиї б'є по руках і заважає зручно тримати зброю. Комарі тнуть безбожно, доводиться кусати їх по собачому зубами і тихо спльовувати.
І тут наступає кульмінаційний момент... Зненацька, на віддалі 25-30 м. від мене, око впирається у здивовану темну морду цапа з величезними (як мені здалося) чорними рогами, вкритими відростками. Цап явився над кущем бур'яну, голова фронтом до мене, тулуба не видно. Плавно, але рішуче вкладаю приклад у плече, ловлю мушкою низ шиї цапа серед бур'янів, спуск... Ранкову тишу пронизує сухий постріл звук якого здається розкотився на всі чотири боки величезної долини. Цап зникає з виду без жодного звуку. Досилаю наступний патрон і з карабіном напоготові йду дивитися чи добре вцілив. У траві перед очима постає витоптане леговище, велика рогата тварина, з мокрою від роси шерстю, лежить на лівому боці кволо брикаючи ногами в передсмертній агонії. У правій лопатці видно вихідний отвір кулі з якого пульсуючи виходить чорна кров і булькає повітря. На хвилю задумуюся чи не полегшити цапові страждання. Рукою намацую серце що ще б'ється, але вирішую «євтаназії» йому не робити і ще за хвилю він завмирає. Душу переповнюють якісь суперечливі емоції, з одного боку неймовірна радість від вдалого полювання, а з іншого жаль за гарним звіром...
У той час за спиною чую нервове погавкування «коліжанки» самця, встаю з колін і бачу її десь за 20 метрів від себе, що стурбовано дивиться що трапилося. Займатися «жінками» нема часу, сонце дреться догори, тому відкидаю сентименти на потім і розрядивши карабін та хвильку посидівши тут же в траві коло цапа, беруся за білування. Швидко справляюся з цією не вельми приємною для мене роботою. Сподіваюся що рудуваті коршуни, які кружляли наді мною увесь цей час, належно оцінили мою вправність. Під час білування на шиї цапа, під шкірою, побачив якусь чорну кульку що виявилася качиним дробом, мабуть восени хтось сплутав цапа з качкою...
На базу повертався з якоюсь легкістю на душі, ніби новонароджений на світ... Довкола буяли трави, оддалік біліла на зеленому фоні одинока чапля, в калюжах хазяйновито поралися бузьки. Коло ріки над головою смачно висвистуючи пролітали кулики-куйони (ті що кроншнепи) і до мене нарешті дійшло як це «кожен кулик своє болото хвалить».
От і все, залишається написати cтріляв з карабіна з відкритим прицілом, з рук, кулею калібру 308 Win. Куля вцілила в місце між низом шиї і грудьми, з лівого боку, пройшла легені і вийшла з правої лопатки. На виході малий отвір у лопатці, що відповідає діаметру кулі і розрив шкіри розміром з куряче яйце, інші нутрощі без видимих пошкоджень. Трофей поки що не важив і не міряв, але як видно на фото ріжки досить симпатичні.