Новини

Існують різні способи виживання в дикій природі, все залежить від ступеня готовності. Часто люди займаються аматорським виживанням: ознайомлюються з цим поняттям, випробовують свої сили чи практично закріплюють теоретичні навички, проводять самотренування тощо. Зазвичай в таких ситуаціях люди мають можливість в будь-яку мить сказати «стоп», припинити процес і вийти із середовища імпровізованого виживання, досягнувши чи не досягнувши поставлених цілей, набути певного досвіду чи визначити помилки та інші аналітичні дані для аналізу і висновків з метою повторної кращої підготовки і вдосконалення підходу в тому чи іншому аспекті аматорського виживання. Це як комп’ютерна гра, коли ти вибираєш неправильну стратегію і заходиш у тупик чи робиш необережну помилку, тебе вбивають і ти починаєш рівень із точки останнього автозбереження.

Проте в житті можуть статися непередбачувані екстремальні ситуації, коли поняття виживання раптово і нагло «падають на голову» у найнеочікуваніші моменти чи ситуації. Аварія, евакуація, побіг від загрози, вимушене переховування від переслідування чи буденне явище – відхід від екскурсійної групи із подальшою втратою орієнтирів і маршруту.

Давайте теоретично уявимо себе в одній із таких ситуацій із подальшим розпутуванням невідомого вузла рішень, які ми повинні самостійно приймати, аналізуючи і прогнозуючи наслідки цих рішень та появу нових, основаних на попередніх, рішеннях як результат, вподальшому.   

Кожна екосистема складається із умов, ресурсів та живих організмів, які однаково можуть допомогти вижити і можуть нести загрозу здоров’ю і життю людини. Також слід врахувати обставини, які спричинили процес виживання, від чого буде залежати подальша поведінка в умовах виживання.

Розглянемо приклад найпоширенішої ситуації виживання: заблуканий турист загубився у горах, в нашому випадку, в Карпатах.

Отже, поїхали!

Ми стоїмо серед невідомої місцевості, кругом гори, ліси, дерева, через які проглядаються небо і сонце. Звісно ж, в перші миті усвідомлення своєї заблуканості, ми використали стандартні прийоми поведінки в такій ситуації: крики про допомогу, пошук шляху повернення до початкової точки, де ми ймовірно відійшли від маршруту, щоб виявити щось знайоме у маршруті, пошук позначок чи маркування тощо. Це займає час, ресурси організму і призводить до втоми, усе це супроводжується психологічною атакою у вигляді страху, розпачу, незвіданості, ненависті до себе, до своєї неуважності і невиправданої ненависті до інших членів туристичної групи, які, згідно вашої розпуки, вас «зрадили», «безвідповідально» вас полишили тощо.

Стоп і спокійно. Не ви перші, не ви останні, таке часто трапляється. Заблукали. Вийшли із зони комфорту та були полишені підсвідомою гарантією взаємозв’язку та взаємопідтримки «стадного ефекту», чи як по-сучаснішому трактувати – соціального контракту між вашим бажанням поринути в екосистему дикої природи і гарантією безпеки та підтримки організаторів екскурсійного походу та інших членів екскурсійної групи.

Що ж, це сталося. Зупинилися, стоїмо чи краще присядемо, зробили порядок в голові, виключили емоції, включивши аналітику. Починаємо період прийняття рішень в алгоритмічній формі: якщо так – тоді так або так, інакше - так.

1. Аналізуємо всі ресурси, які у нас під рукою: наявність і кількість рідини, продуктів харчування, інструментів, засобів, заряд телефона, наявність покриття тощо. Залишаємося на місці, не дозволяючи собі відійти дальше, аніж до виявлення втрати маршруту.
2. На основі аналізу попереднього пункту приймаємо рішення: наявність значної кількості води – нам не пріоритетно здійснювати пошук води; незначна кількість води – пріоритет пошуку води; наявність продуктів харчування: кількість немає значення, скоріше за все ви не зможете добути калорійну їжу «голими руками», головне розподілити наявний запас в такій кількості, щоб було що приймати протягом декількох днів – кількість їжі, яку ви прийматимете, не має значення, ви все одно будете голодні, але систематичний найменший прийом їжі дозволить підтримувати роботу травної системи, цього достатньо, дальше організм включає режим автономності і буде спалювати наявні у вашому організмі жирові резерви, підтримуючи мінімальний режим функціонування організму, головне – максимально економити ці ресурси, не перевантажуючи організм надмірними фізичними зусиллями. Тому помилкою є ходити постійно (часто ці намотування ходи призводить до безрезультатного ходіння по колу), результат не нуль, результат – мінус вашим ресурсам організму. Інструменти: наявність сірників, запальнички, годинника із склом у формі лінзи (переважна більшість) – забезпечить вогонь, а вогонь + вода = 90% ймовірності вижити. Покриття телефона: якщо покриття немає, вам необов’язково виходити на саму вершину вашої гори чи сусідньої «більшої». Просто перейдіть на іншу сторону вашої гори, якщо покриття і там нема, не марнуйте час. І не використовуйте батарею для телефона для розведення вогню: у вас це не вийде, як результат – мінус телефон та ймовірний пошук зв’язку у подальшому.
3. Вода та укриття. Аналізуємо час доби. Скоріше за все це вже обідня пора або ближче до вечора. Не всім вдається одразу ж загубитися із початком маршруту. Пошуки вас почнуться після виявлення вашої відсутності, повернення назад екскурсійної групи тим самим маршрутом із голосовим пошуком вас членами групи, повернення на базу, повідомлення рятувальників про ситуацію, підготовка групи рятувальників та їхній вихід на місце вашого ймовірного виходу із групи. Вони будуть прочісувати всі ділянки з усіх сторін маршруту вздовж та впоперек, тому ваша основна мета – не залишити ці зони їхнього пошуку вашим самовільним пошуком виходу із лісу, адже ви можете зайти надто далеко, часто без логічного підґрунтя в аналізі ймовірного вашого перебування чи переміщення членами пошукової групи. Найкраще, що ви можете зробити – це залишити візуальний орієнтир для вас особисто, наприклад, частину одягу яскравого кольору, і зробити коло навколо максимально дальнього візуального контакту із цим орієнтиром, по периметрі роблячи якісь візуальні знаки, які б могли вказувати про вашу присутність для членів пошукової групи. Наприклад, із гілок дерев вистроювати стрілки в напрямок вашого стабільного зосередження (базування), із супроводжувальними візуальними подразниками: частини яскравого одягу, біжутерію, головний убір тощо. Це для того, щоб збільшити ймовірність контакту члена пошукової групи із ознаками вашої дислокації в даному місці. Адже це може бути темна пора доби і від втоми, холоду та виснаження ви можете міцно заснути, пошукова група може пройти недалеко від вас і проминути. Час доби і наявність води визначають ваше місце базування. Найідеальніші умови базування, це коли у вас є сірники, - ви знаходите поляну і зводите укриття посеред поляни. До вечора назбируєте достатньо дров для розведення і підтримки вогню впродовж ночі. Наявність вогню навпроти укриття – і ви в безпеці від холоду, диких звірів і це маяк для пошукової групи, також вогонь відіграє дуже сильну психологічну роль у підтримці внутрішнього стану. Якщо поляна відсутня або поблизу немає джерела води – вам потрібно подбати в першу чергу про це. Пошук води – це єдиний аргумент необхідного руху в умовах заблуканості. Але в горах вода – це не так уже і критично. Всі гори являються своєрідним водозабором, а міжгірні низини – це майже завжди водяні потоки. Якщо воду все таки неможливо знайти – спускайтеся завжди вниз і завжди по жолобу міжгірних низин – рано чи пізно ви знайдете воду або болотисті грязьові ділянки, в яких легко вирити яму і почекати деякий час для наповнення водою. Якщо ви знайшли джерело води – тут і залишайтеся, поки вас не знайдуть. І тут розбийте табір. І знову ж таки: під час пошуку води час-від-часу залишайте на своєму маршруті якісь імпровізовані стрілки чи знаки, що це зробила людина із вказанням на напрям руху. Якщо є необхідність пошуку води – робіть це максимум за годину до настання темряви. Дальше вам прийдеться зупинитися і звести укриття. Рух у темну пору доби небезпечний – можна додатково отримати рани, забої чи взагалі вранці ламати голову – де я, звідки прийшов і куди йшов, де я вже був і куди мені сьогодні іти? Робити супер укриття непотрібне – хіба що це холодна пора року чи взагалі зима, - тоді так, та все одно температура повітря у горах вночі опускається достатньо, щоб можна було замерзнути чи обморозитися. Можна накласти на повалене дерево шар гілок, молодих стовбурів сухих дерев, зробивши максимально щільний каркас, зверху накидати гілки листяних чи хвойних дерев, зробивши ізоляцію від дощу і для деякого утримання тепла, яке ваш організм виробляє. Також укриття відіграє позитивну психологічну роль в плані самозаспокоєння та відчуття безпеки і захисту. Якщо у вас є палатка, спальник і коремат, - тут без коментарів, як кажуть: all inclusive. Якщо це мав бути одноденний похід, такого спорядження у вас скоріше за все нема. Зате у вас може бути дощовик – у ньому вам буде суттєво тепліше в зведеному укритті. В таких умовах вам додатково потрібно застелити землю шаром захисного від холоду землі матеріалом: на самій землі застелити простір хвойними чи листяними гілками свіжих дерев для утворення каркасу, а зверху насипати сухого листя чи сухої трави.
4. Вогонь. Якщо у вас є сірники чи запальничка, це дуже добре, але не поспішайте розпалювати вогонь, не підготувавшись, інакше багато часу витратите на підтримку вогню, бігаючи туди-сюди, збираючи дрова, щоб не допустити погашення вогню. Повторні спроби розведення вогню – це зменшення ресурсу сірників, це важливо. Краще перш за все підготувати всі компоненти вогню: трут – розпалка – дрова для стабілізації вогню – дрова для довготривалого (нічного) горіння із продукуванням масивного і кількісного жару в якості джерела інфрачервоного випромінювання. Трут – це суха трава, кора берези, сухе листя, навіть підручний резерв туалетного паперу чи сухі салфетки, - будь-що, що являється легкозаймистим, що провокує масивний, хоч і короткочасний викид полум’я вогню. Розпалка – це дрібні гілки (найкраща в Карпатах розпалка – це сухі тонкі гілки смереки), які підхоплюють вогонь із трута і дозволяють більш інтенсивніше і довше горіти вогню для того, щоб розгорілися більш масивніші дрова, які почнуть утворювати жар як основу для утримування і збереження вогню. Таке багаття є достатнім для горіння впродовж усього вечора, підкидаючи в нього нові дрова. А вже перед сном потрібно накидати солідні масивні дрова для того, щоб вони горіли максимально довго із максимальною тепловіддачею. Звісно ж без інструментів ви не нарубаєте потрібні дрова, але трут і розпалку ви нарвете / назбираєте / наламаєте руками, дрова можна збирати цілісними, встромляти між двох дерев і ламати на дрібніші частини, для нічного вогню можна використати сухі суцільні дерева молодих всохлих смерек, грабів, берез тощо. Головне пам’ятати про дистанцію між ймовірним великим вогнем від підручних суцільних дров і оточуючими деревами лісу поблизу і про пожежну небезпеку вцілому, тому краще вибирати більш просторніші, відкриті місця для укриття і багаття. Якщо у вас не виявилося із собою сірників / запальнички, але маєте годинник чи інше джерело лінзи – розведення вогню слід починати максимально швидко, якнайдовше до заходу сонця. В якості труту краще використати шматок натуральної тканини з одягу, обгорнувши його горсткою сухої трави. Під дією лінзи концентрований сонячний промінь почне викликати обвуглення та тління тканини, коли тління підсилиться, необхідно щільно прикрити тканину, повністю обгорнувши, сухою травою і, дмухаючи, роздувати тліючу тканину для переходу тління на траву із подальшим розпалюванням та утворенням полум’я вогню. Як тільки вогонь з’являється, необхідно помістити трут на землю і зверху обережно помістити горстку сухих, бажано хвойних, гілок в якості розпалки. Що ж робити, коли ні сірників, ні лінзи? Ви можете спробувати розвести вогонь за допомогою тертя дерев’яних гілок, але ймовірність добути вогонь в такий спосіб без відповідного тренування і підготовки дорівнюватиме чуду чи везінню. В перший день не варто починати, хіба що вам вдалося максимально швидко вирішити проблему із водою та укриттям. Знайдіть абсолютно суху деревину, бажано розколоту вздовж у вигляді напів-дощечки. Зробіть у ній невелике заглиблення хоча б для фіксації сухого стержня, який повинен крутитися (свердлити) в одному фіксованому місці. Це заглиблення можна зробити ключами, ножиком, гострим уламком каменя тощо. При наявності піску в заглиблення помістіть декілька крупинок піску (обов’язково сухого). Знайдіть максимально рівну і суху гілку, очистьте її від кори. Потрібно встромити кінчик гілки в отвір деревини і лодонями крутити цю гілку до нагрівання і утворення диму із подальшим утворенням тліючих вуглинок. Можна цей процес механізувати, використавши шнурівку. Підібрати сиру гілку дерева і обмотати з двох кінців шнурок, вигнувши гілку так, щоб утворився імпровізований міні-лук. Посередині одним мотком обмотавши шнурком основну суху гілку таким чином, щоб проводячи рухи взад-вперед міні-луком, мотузка заставляла основну гілку крутитися. Нам знадобиться ще одна дерев’яна пластина чи аналог для фіксації другого кінця сухої гілки рукою, щоб ця основна гілка оберталася максимально рівномірно і перпендикулярно до основної дощечки. Рухаючи міні-ліком туди-сюди, ми крутитимемо суху гілку з більшим ККД, тому процес утворення тліючих вуглин пришвидшиться та буде більш ефективним. При появі диму не слід зупинятися, інтенсивність диму повинна збільшуватися, місце заглиблення повинне поглибитися, стати чорним та кругом повинні утворитися чисельні тліючі вуглини. У достатній кількості ці вуглини потрібно обережно висипати на заздалегідь підготовлений трут (натуральна тканина із сухою травою), закрити трутом вуглини так, щоб вони опинилися в середині труту і сильно дмухати, розвиваючи процес тління тканини і трави для появи вогню. Такий вогонь другий раз вам не захочеться розводити, тому слід постійно підтримувати це багаття. У вологу, дощову погоду варто забути про такий спосіб добування вогню, адже навіть із сірниками вам буде складно розвести вогонь у дощ. Важче знайти сухий трут під час чи після дощу – тут слід шукати місця, де є природний покров для трави чи сухого листя: виступи масивних каменів, похилені дерева, виступаючі обриви берегів ярів чи природних зсувів землі тощо. З розпалкою дещо простіше – сухі тонкі гілки смолянистих смерек можуть спалахнути вогнем навіть будучи мокрими (головне, щоб були добуті не на землі, де вони до середини пропитуються вологою, а прямо на деревах, де вони швидко висихають, не набираючи вологи всередині). Також можна ламати з дерев засохлі, хоч і мокрі, гілки і здирати вологу кору – всередині гілка повинна бути сухою; аналогічна гілка на землі завжди волога.
5. У вас є вода, укриття і можливо навіть вогонь, але вас досі не знайшли? На наступний день ви можете поступово відходити від свого табору з метою розвідування навколишньої території. Робіть це так, щоб ви повторно не загубилися і щоб вам не прийшлося шукати свій табір. Звісно ж вогонь у таборі вам би допоміг, але якщо вогню нема? Не лінуйтеся залишати постійно якісь знаки, щоб по них повернутися до табору. Не жалійте зелені гілки з листями дерев, обламуючи їх і кидаючи на землю ви не спричините такої шкоди, яку спричиняють лісам ті, хто покликані їх оберігати, ваша шкода природі в умовах виживання – як капля води в океані. Знайте, вам можуть бути доступні такі ресурси їжі: форель (навіть у найменших гірських потоках вона майже завжди всюди є, зловити її можна спробувавши пропихати руку під камені у воді, нащупуючи наявність риби під каміннями, один нюанс, - за словами місцевих жителів, таким способом можна нащупати і отруйну гадюку, не думаю, що це реально, зважаючи на холоднокровність плазуна і температуру гірських струмків, але неодноразово чув свідчення про такі випадки від місцевих жителів), гриби (зонтики, сироїжки найчастіше можна зустріти у горах, але їхня назва зовсім не означає, що їх варто споживати без термічної обробки, але якщо у вас є вогонь, то незначне запікання на відкритому вогні дозволить вам закинути хоч якусь їжу в котел травної системи), ягоди (малина, афини, у високогір’ї – брусниця, ожини дуже багато, суниця, деколи червона горобина - це не зовсім калорії, зате вітаміни і дрова для роботи травного котла), плоди (горіхи ліщини, бука лісового, жолуді – частково вітаміни, частково калорії), рослини (кислиця, кореневища любки дволистої (ЧКУ), дикий квас), якщо вже зовсім ніяких доступних ресурсів, тоді шукаємо живу молоду чи середнього віку смереку, інструментом або гострим каменем вирізаємо смужку рівної кори смереки вглиб до самого стовбура дерева, у цьому шматку нам потрібна м’яка частина кори, яка знаходиться у внутрішній стороні від стовбура дерева, тобто внутрішня частина кори, яка являє собою вологу та дещо смолисту м’якоть. Можна споживати сирою, можна трохи пропарити над вогнем для пом’якшення. Кількісно зловживати не варто. Що стосується органіки: навіть не думайте про жареного кабанчика чи зайця. Вам доступне наступне меню: в корі сухих смерек та інших дерев можна роздобути личинки жуків. Це в основному личинки короїда чи інших лісових жуків і комах. На полі можна наловити не просто звичайних коників-стрибунців, але й солідні їхні прототипи, деколи ледь не 10 см в довжину, в основному зеленого кольору. Нанизавши таких на дерев’яний шампур получиться щось типу азіатського шашлика. Якщо вже захочеться відчути смак чогось середнього між куркою і рибою (я так і не зміг визначити, на що більше схоже), тоді шукайте ящірок і змій. В Карпатах цього добра більше, ніж достатньо. Головне бути дуже обережним із гадюкою, а краще її виключити з меню. Якщо вам вдасться її за один раз забити каменем, то ще пів-біди, але якщо спробуєте її гамселити палкою – не так просто її перебити, навіть будучи перебитою, вона буде небезпечною. Тут головне моментально розібратися з головою, решта не має значення. Обеззброєна голова – це не тільки вбита, краще одразу її відтяти. Добре промити, випотрошити, ще раз промити, тоді зачепити одним кінцем за палку, обмотати палицю і зафіксувати інший кінець, можна просто пронизуючи гілкою. Запікати треба достатньо довго, подалі від вогню, навпроти диму. Там мало органіки, на відкритому можна швидко обвуглити м'ясо без повноцінного пропікання. В горах голод відчувається більш критичніше і сильніше, аніж у звичних нам містах, подалі від гір. Можливо на це впливає свіже і чисте повітря, не знаю, але апетит у горах в рази більший, ніж вдома. Тому в екстремальній ситуації відчуття голоду буде дуже болісним. Тому ви самі не повірите, як сильно вам захочеться з’їсти противних плазунів як єдине доступне джерело білка. Якщо змію слід забивати каменем чи важкою гіллякою, то прудку ящірку можна зловити «на вудочку». Достатньо роздобути міцну нитку (витягнути з одягу чи розплести шнурівку тощо), при можливості зробити імпровізований гачок (шпилька, сережка, дріт тощо), хоча можна і без нього. Прив’язати один кінець нитки до короткої (до метра-півтора) гілки, на інший кінець прив’язати спійману муху або коника (без великих ніг), овода тощо. Знайти місце, де сидить ящірка (сонячна сторона, купини каміння, дерев’яні колоди тощо). Обережно і дуже повільно, без різких рухів перемістити «наживку» біля ящірки, можна навіть обережно помахати мухою біля її голови, поки не проковтне наживку. Якщо у вас «вудка» з гачком – зразу ж «підсікайте» ящірку до себе і ловіть її руками чи ногою притоптуйте. Якщо гачка нема, послабте нитку, щоб ящірка не відчула натягу чи опору і спокійно проковтнула муху. Якщо вона вхопить муху і сховається між каміння чи в нору – послабте нитку на потрібну дистанцію. Дочекайтесь, щоб ящірка знову з’явилася на вільному просторі. Тоді плавно підтягніть на себе і ловіть рукою чи ногою. Не різко, але достатньо швидко, щоб вона не одразу виплюнула муху, висячи на  нитці. Слимаки – ще один делікатес, якому ви не будете раді, але зобов’язані скуштувати. Насправді не все так гидко, достатньо його усипити і постійно перекладати на розпеченому камені до повної готовності (має трохи висохнути і нагадувати не комок слизу, а субстанцію типу в’яленої чи копченої риби. Доречі, гуцули здавна запікали слимаків (виноградний слимак, з ракушкою, по-місцевому: равлик) у печах з певною лікувальною потребою, про яку, на жаль, я так і не встиг дізнатися.  В лісі часто, особливо під час дощу, можна зустріти і набагато більших слимаків, без ракушок. Також у гірських струмках часто зустрічаються маленькі рачки, які нагадують креветок, 1-1.5 см. Таких можна наловити декілька пригорщ. Польові трави, які мають високі стебла із декількома секціями, з’єднані між собою потовщеними вузлами: якщо від’єднувати ці секції одна від іншої, основа кожної секції являє собою ніжний і м’який матеріал рослини – це не калорії, зате додатковий ресурс для шлунку. Що стосується всієї доступної живності, я б радив піддавати все термічній обробці, щоб не допустити отруєння чи діареї, які можуть значно пошкодити ваше здоров’я і самопочуття. Коників-стрибунців як і інших комах, варто запікати на вогні, нанизавши на гілку, а вже потім витягувати внутрішні органи – якщо робити це наперед, можна мимовільно стиснути комаху і разом із травною системою витече сам протеїновий матеріал чи буде нестабільним і викапає під час приготування, а ви втратите частку поживного ресурсу. Ще краще уникнути додаткових пошкоджень і жарити їх на плоскому розпеченому камені біля вогню чи розігріти камінь і підтягнути дальше від вогню. Пам’ятайте, піддавати камені сильній дії вогню не можна: надмірно розпечені каміння мають властивість розламуватися на шматки, що може супроводжуватися вистрілами дрібних скалок каменя і може вас покалічити. Із зібраних ягід, хвойних свіжих гілок із зеленою хвоєю, з відомих корисних трав і квітів можна приготувати напій, запаривши їх у гарячій воді. Це буде корисно для організму + вітаміни. Рослини і гриби, які виділяють сік типу молока білого чи помаранчевого кольору слід уникати. Гриби збирати тільки відомі як їстівні. Якщо ви у грибах зовсім не розбираєтеся, краще їх взагалі уникати. Воду можна скип’ятити у будь-якій посудині, наявної із собою, навіть у пластиковій бутилці. При цьому пластикова тара повинна бути повністю наповнена водою і не потрібно допускати довге кипіння для більшої довговічності тари: довести до кипіння і все. Аналогічно можна підігріти воду в поліетиленовому пакеті. Так, токсично, але життя має більший пріоритет над здоров’ям в умовах виживання. Якщо вас не можуть знайти протягом декількох днів, а ресурсів підтримки організму немає, спускайтесь вниз вздовж водного потоку до самого низу і так дальше, коли потік входить в інший потім чи річку і йдіть вниз в напрямку руху течії ріки. І рано чи пізно ви завжди знайдете цивілізацію чи автомобільну дорогу. Головне уникайте потреби перейти річку, а коли потрібно її переплисти – шукайте обхідний маршрут. Гірські ріки дуже небезпечні і холодні, вони швидко виснажують, можуть вас покалічити чи вбити. Не орієнтуйтеся на різного року сузір’я, положення сонця, визначення півночі компасом чи мохом на деревах: ваш єдиний орієнтир у горах – гірські потоки і струмки і завжди напрям руху вниз.
6. Що робити в горах взимку? Шанс виживання чи збереження здоров’я мінімальний. Якщо у вас немає ресурсу для розведення і підтримки вогню – робіть максимально тепле укриття. І я вам співчуваю, якщо вас не одразу ж знайдуть. Залишайтеся в місці, де ви загубилися, зробіть у снігу яму типу шалаша чи в лісі поблизу поляни зі снігом, але не ночуйте посеред поляни. Акумулюйте максимально ущільнені сухі матеріали: листя під снігом, товстий накрив укриття з хвойних гілок. На поляні виставіть масивними гілками якісь знаки, стрілки, слова про порятунок, постійно оновлюйте ці знаки, струшуючи покриття снігом. Якщо маєте вогонь, розведіть посеред поляни і підтримуйте його. Час-від-часу накидайте у багаття зелені хвойні гілки, щоб продукувати більше диму. Старайтеся дуже рідко ходити «по легкому», щоб не витрачати зайве тепло. Сніг не їжте, наповніть тару снігом і поставте під верхній одяг, щоб сніг розтаяв і вода хоч трохи була теплою. Час-від-часу прогрібайте сніг довкола і на виході з укриття – так ви зігрієтеся і вбережете укриття від засипу снігом. Пам’ятайте, зима – це період, коли дикі звірі особливо небезпечні та голодні, ви повинні подбати про надійне закриття виходу з укриття на ніч. Єдиним джерелом калорій в таких умовах – пошук личинок під корою сухих, повалених дерев. При цьому шанс знайти їх більше в частині лежачого дерева від землі, земля для таких личинок виступає ізоляційним бар’єром від морозяних вітрів і холоду взагалі. У лісі більше шансів захиститися від прямого вітру і снігових заметів, ліс являється амортизатором при сходженні лавин. Ваша база – ліс, ваша присутність у світлу пору доби – поляна з максимальним оглядом.
7. Примітивна зброя. Вона вам не допоможе вполювати більшу тварину, вона може допомогти вполювати рибу, особливо вночі, якщо є джерело освітлення (ліхтарик, факел із хвойною смолою тощо). Може допомогти вполювати змію, ящірку. Кінець палиці повинен бути розщеплений на декілька частин, посередині між ними забивається дерев’яний чи кам’яний колик для часткового розгалуження відокремлених частин. Тоді кінці цих частин максимально можливо загострюються ножем чи гострим каменем. Можна зробити простий  спис із суцільним загостреним кінцем. І в першому і другому випадку після загострення кінців варто вимазати їх розплавленою на вогні чи підігрітою на сонці смолою хвойних дерев. Коли вона затвердіває, це – незначний захист гостроти кінців від пошкоджень і затуплень в процесі експлуатації. Суцільний спис вам ніякої практичної допомоги не принесе, але це буде психологічно позитивним фактором, який надасть вам відчуття певної безпеки та захищеності, зокрема може вас заспокоїти вночі, коли біля виходу із укриття ви почуєте шурхіт диких тварин. Більш практичніший засіб відлякування нічних гостей – мати на поготові імпровізований факел: розщеплена на кінці дерев’яна палиця, куди встромляються дрібні сухі гілки послідовно із шаром хвойної смоли. В разі необхідності достатньо встромили цей факел у вогонь для загорання і матимете на декілька хвилин ручне джерело вогню. Для більш ефективної психологічної підтримки можна зробити імпровізований лук із стрілами. Для цього потрібно мати міцну надійну мотузку, вирізати рівне молоде деревце (можна і ліщину), зігнувши, обв’язати кінці шнура з двох боків. Стріли також повинні бути максимально рівними і також для цього може підійти ліщинові чи вербові галузки. Конструкція стріли повинна бути такою, щоб район наконечника був важчим за протилежну частині стріли. Для цього краще район наконечника робити із сторони товстішої частини галузки. Загострити кінець, так як ця галузка волога від свіжого дерева, необхідно її трохи просушити біля вогню, особливо наконечник. Тоді пропитати наконечну частину стріли розпеченою хвойною смолою. У хвойну смолу можна додатково досипати подрібнену сажу (попіл) від спалених дров – це підвищить твердість покрову смоли і, відповідно, твердість наконечника. У горах є і птахи і дрібні звірі, але вони вас не підпустять до себе навіть на відстань максимального польоту стріли. А якщо і підпустять, дуже важко без тренування потрапити в ціль, тим більше з таким примітивним інструментом, тим більше пробити тушку птаха/звірини дерев’яним наконечником, так що дуже не намагайтеся, щоб не порушити психологічну рівновагу. Аналогічно стосується різного роду пасток. Навряд чи у вас є навички конструкції ефективних пасток. А примітивні петлі, навіть від шнурівки, навряд чи спрацюють, а якщо і так, то навряд чи утримають тварину на місці. Ви можете спробувати зробити петлю в місці, де чітко можна визначити тропу дрібної тварини, особливо біля джерела води. Можна вирити невелику яму, якщо ґрунт дозволяє. Проте більш ефективна пастка – імпровізована мишоловка: масивний камінь під кутом 45 градусів тримається на механізмі із дерев’яних кілків, які ледь утримуються вертикально між собою. До одного кілка кріпиться шнурок чи тонкий прут із приманкою, будь-який вплив на цей прут виводить із рівноваги кілки, які розходяться і камінь падає. В якості наживки – залишки своєї їжі, особистої чи добутої.

Висновок: це не інструкція, а якщо б і була метою інструкція, то це мала б бути солідна книга із ілюстраціями та схемами. Це – схема способу мислення, аналітики та підходів до прийняття рішень, які потрібно завжди виробляти у будь-якій, навіть повсякденній, ситуації. Це поведінковий шаблон для адаптації в різних ситуаціях, особливо в екстремальних. Основний тезис – залишатися максимально ближче до місця усвідомлення заблудження та пошук доступних ресурсів для підтримки мінімального життєзабезпечення. Включення режиму максимальної економії зовнішніх та внутрішніх ресурсів. Підтримка психологічно стабільного стану із переважанням аналітики над емоційністю.