Блог

У перший день весни мав змогу вийти вже у весняний ліс побомжувати. Несучи із собою старий алюмінієвий баняк, люди, повертаючись із лісу з білоцвітами в руках, думали, що я якийсь безхатченко і йду готувати собі якісь їстівні корінці.

Сезон бушкрафту для мене особисто поступово наближається до завершення, він триває від початку січня (завершення сезону полювання) і до початку сезону весняно-польових робіт (до березня), хоча все таки він продовжується, проте із акцентом на інші заняття, навіть, суміжні, як от збиральництво.

Власне, виходів у мене було два. Перший день я присвятив металопошуку, чи як я це заняття називаю: аматорська археологія. Вона дозволяє аналізувати знахідки і формувати уявну картину історичного побуту і життя предків.

Якщо минулої суботи температура повітря сягала 11 градусів вище нуля (вдень), то сьогоднішня субота прямо протилежно -11 нижче нуля (вночі). Правда, вдень температура трохи піднімалася, але трималася на рівні 5-6 градусів морозу. Поривчастий морозяний вітер не дозволяв сонцю зігрівати своїм теплом.

Так сталося, що цього тижня я мав  боротьбу проти вірусняка, яка не припинилася до неділі. У планах було повністю відмовитися від походів на природу на користь лікування, проте погода підступно підсувала спокусливі аргументи проти.

Цього дня я повернувся на попереднє місце – вже дуже воно мені сподобалося хоча б тим, що розташоване в глибокому яру трохи далі від лісу, де все ще тривають бойові дії (полювання, в цей день нарахував близько 30-ти пострілів), таким чином я міг захиститися від непроханих гостей, адже полюбляю проводити час на природі сам без зайвих бесід чи питань.

На минулому тижні забрав з пошти довгоочікувану посилку, а саме: буравчики (діаметром 3 і 6 мм, полотно пили (32 см), топорик жахливого українського виробництва, зате легкий, компактний, з серйозною на свою ціну закалкою сталі, чим був дуже приємно вражений.

Цього дня у мене часу було обмаль – домашня рутина і все таке, вирвався буквально на 2 години в найближчу ділянку лісу, щоб не витрачати обмежений час на дорогу. Погода була вітряною, температура була близько -1-2 градусів.

Цього дня мав за мету згадати спосіб розпалювання вогню за допомогою давнього інструменту добування вогню - кресала.

В останній день старого року я вирушив під вечір у ліс, щоб спокійно і в тиші відпочити та провести завершення цього дня і року у своїй рідній стихії – в лісі. Чесно кажучи, ще однією метою цього походу була необхідність заварити глінтвейн для сімейного святкового столу.

В останню неділю року вирішив піти до лісу, щоб відсвяткувати «бушкрафт-корпоратив» і завершення сезону полювання.

«Полювати на «перо» у грудні те саме, що полювати на ведмедя взимку» - з таким гаслом в підсвідомості я змушений щосуботи вирушати в угіддя, знаючи наперед, що розраховувати щось побачити чи вполювати – така ж ймовірність, як надибати «шатуна».

Після успішного полювання на качку вкінці жовтня 2019 року, листопад місяць видався для мене зовсім невдалим. Качка цілком відлетіла, перелітна наші ріки оминала, жодного натяку на качку вже не було.

Мав змогу вибратися у суботу на перо – пройтися вздовж річок на випадок появи перелітної качки. Адже як я вже писав у попередній записці, цілий жовтень у мене пройшов успішно виключно в частині санітарного полювання, на очі не попадалася жодна качка – вони відлетіли на місця зимівлі чи на південь.

З настанням похолодання, як тільки температура повітря наближається до нуля, чи просто вдається зловити на вулиці бацили, в мене починається сезон хронічного кашлю. Цей кашель триває до весняного потепління у березні-квітні, хоча згодом може повернутися як рецидивна реакція на хімічні окроплення полів аграрними компаніями.